31 груд. 2019 р.

Капітан

У нашій сім’ї є декілька леґенд. Одна з них твердить про те, що один з моїх предків на прізвище Чічкін побудував Одеський залізничний вокзал. Звичайно, це легко перевірити і реальність дещо інша — дійсно, в Одесі був архітектор Олександр Чічкін, але він не має ніякого стосунку до вокзалу, хоч деякі його доми досі зберіглись (https://topor.od.ua/istoriya-selektsionnogo-instituta-v-odesse-foto/ та http://reporter.com.ua/articles/y4p/).

Іншою леґендою, яку я чув з дитинства від усіх — про діда, який був морським офіцером, капітаном, має нагороди. Обох дідів — і з боку мами, Івана Прокоповича Ципишева, і з боку батька, Михайла Васильовича Касянчука, я знав і серед них не було жодного капітана. Але батько уточнив — йдеться не про Михайла Васильовича, а про його брата, тож поліз я в ґуґл…

«Пошли. Сначала нас корвет английский сопровождал, а уж через два дня вошли во льды, в туман — там и потеряли его из вида... Капитан опытный был. Касянчук. Кирилл Васильевич. Сразу приказ был дан строгий никаких работ на палубе, никакого шума. Все внимание за горизонтом да воздухом. Когда тихая погода — настроение самое паршивое. Солнце светит, вода гладкая нам это ни к чему. Уходим севернее, поближе к кромке льда. Ну, а если шторм — для нас самое подходящее. И поспать можно, и с мыслями собраться, да и нервы успокоить. Вот, пожалуй, и отличие от обычных рейсов. Плохая погода для нас теперь самая что ни на есть хорошая» (Демин Д. Каждый рейс — последний. Часть I // Вокруг света. — 1995, май. — http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/1150/).

***

«Немаловажным фактором являлось и то, что „Фридрих Энгельс“ был первым судном, открывшим так называемое „движение по каплям“, и это обстоятельство было тактическим сюрпризом для немецких ВМС. И все же чувство неопределенности тревожило команду. „Как в очереди на прием к зубному врачу“, — сказал судовой токарь Краснокутский, ныне капитан-дальневосточник. Капитан Кирилл Васильевич Касянчук — превосходный судоводитель, наделенный вполне реальным „шестым“ чувством, обладал удивительно ровным, общительным характером, доброжелательностью, неистощимым оптимизмом и юмором. Пройдя трудную морскую школу от матроса РОПИТа до капитана дальнего плавания Балтийского пароходства, Касянчук отлично знал палубные работы, не упускал случая поработать кистью, свайкой, иглой, справедливо считая личное участие командира в повседневном труде — лучшим методом воспитания команды. Его периодические обходы судна были лишены официальности и часто предпринимались не столько для проверки технического и санитарного состояния, которое всегда находилось на должном уровне, сколько для поддержания постоянных контактов с каждым членом экипажа.




Спартански нетребовательный в быту, Касянчук пренебрежительно относился к условиям личного комфорта, строго придерживаясь порядка, санитарии и гигиены и не пользовался капитанскими „привилегиями“, не предусмотренными Уставом. Капитан Касянчук обладал и большим мужеством, что доказал, бросившись с высоты ходового мостика в ледяную воду исландского фьорда за упавшим за борт и потерявшим сознание матросом. Начитанность Касянчука делала разговоры с ним интересными и поучительными. Все это импонировало команде, крепило чувства уверенности, долга, повышало инициативу в исполнении обязанностей и создавало дух настоящего морского товарищества. Хорошим капитаном и не менее хорошим человеком остался в памяти знавших его Кирилл Васильевич Касянчук
» (Доброумов А. «Координаты неизвестны» — история корабля, на котором ходил А. Малей, Неизвестный Солдат Исландии // Морской флот. — 1977. — № 6. — С. 10-12. — розміщено на Порталі «Rússlendingar — Наши в Исландии». — https://rus.is/2019/12/16/koordinati-neizvestni/).

***

«И тут выяснилось, что «Фридрих Энгельс» с грузом калийной соли принятым в основном в качестве балласта, не может идти в штормовых условиях новым курсом. Судно стало испытывать качку и так ложилось на правый борт, что капитан Касянчук, опасаясь смещения груза, принял решение поставить судно «носом на волну» и, работая машиной, переждать шторм. Ввиду создавшегося положения были усилены посты наблюдения подвахтенной частью экипажа. Когда я находился на своем посту, левом крыле мостика, ко мне подошел капитан Касянчук и в разговоре выразил опасения за последствия шторма для «Кузнеца Лесова», который также шел с грузом калийной соли. Дрейф нашего судна продолжался не менее 10 часов, и только после этого мы смогли следовать указанным курсом. Как и многие суда рассеянного штормом конвоя, «Фридрих Энгельс» в одиночку добирался до фиорда Акурейри на севере Исландии — обусловленного начального пункта прибытия конвоя […] Между тем корабли эскорта куда-то исчезли, да и суда стали терять друг друга из вида. Примчавшийся из-за горизонта американский эсминец опросил суда нашей группы, дал курс следования и, назначив «Фридриха Энгельса» флагманом, умчался. Капитан Касянчук, обладавший изрядной долей юмора, быстро вошел в роль коммодора, щедро отпуская сигналами выражения «своего особого неудовольствия» капитанам, оплошавшим в соблюдении походного порядка [...] Через два дня судно поставили к одному из причалов Хобокена, и капитан Касянчук отправился в нью-йоркское представительство «Амторга», где, кроме многих новостей и распоряжений, узнал, что приход «Кузнеца Лесова» не был зарегистрирован ни в одном из портов союзников. А еще через несколько дней в одном из портовых кафе я встретил машиниста с американского транспорта, входившего в состав конвоя. С этим пожилым моряком латвийского происхождения я случайно познакомился на одной из речных переправ Архангельского порта перед выходом конвоя в море. Он сообщил мне, что в районе острова Медвежий, сквозь ослабевший на короткое время снежный заряд, в непосредственной близости от себя они видели гибнущее судно, лежащее на борту. Никаких организованных действий по спасению людей предпринять было нельзя, и вновь налетевший снежный заряд скрыл эту драму. По некоторым приметам погибающего судна можно было предположить, что это был «Кузнец Лесов». Я сообщил о разговоре капитану Касянчуку. Подумав, он сказал мне, что, по его мнению, пока лучше хранить молчание. Во-первых, эти сведения могут оказаться недостоверными. Во-вторых, если они достоверны, то американские моряки должны были сообщить об увиденном. И, в-третьих, зачем лишать надежд родственников команды и пассажиров «Кузнеца Лесова», ведь и у нас на «Энгельсе» работал брат второго механика «Кузнеца Лесова» — А. Чулкова. Пусть все станет известным после войны. Капитан Касянчук умел хранить молчание. Никому об этом не говорил и я. И только теперь, прочитав воспоминания капитана Любченко и восстановив в памяти историю конвоя, я решил рассказать о том, что мне стало известно 33 года назад» (Доброумов А. Будни одного конвоя // Морской флот. — 1976. — №10. — С. 75-76. — http://www.polarpost.ru/forum/viewtopic.php?f=4&p=69175).



***

«Касьянчук Кирилл Васильевич – кап. т/х «Энгельс» одиночн. плавание: Рейкьявик-порт о. Диксон (9.8.42-20.8.42). Офицер Ордена Британской империи (4-й ст)» (http://www.sammler.ru/index.php?showtopic=112415&page=8 та https://en.wikipedia.org/wiki/Order_of_the_British_Empire)



Отже, дійсно, Касянчук Кирило Васильович плавав на Балтиці, возив, зокрема західну допомогу для СРСР в часи Другої світової. Одна з сімейних леґенд не суперечить істині.

Читать далее

28 груд. 2019 р.

Milliseid toite te armastate, kas vürtsikaid või magedaid?

On raske kirjutada oma toiduharjumustest, eriti maitsetaimede kasutamistest, sest see sõltub paljudest faktoridest — vanusest, aastaajast, tervisest jne. Kõige täpsem on öelda, et ma söön kõike. Kuid ometi mul on mõned lemmiktoidud, mille juurde mõnikord panen ma vürtse, aga mõnikord jätan magedaks. Toon kolm näidet.

Esimesena on sealiha. Grillitult see on hea nii vürtsikana (nt pipraga, loorberiga, oregano või isegi itaalia seguga), kui ka magedana (nt šašlõkina — tean, et tavaliselt liha marineeritakse, aga kui ei viitsi, on võimalik võtta liha ilma marinaadita).

Teine on pelmenid või varenikud. Muidugi, sisse, st täitesse, saab panna erinevaid maitsetaimi, nt sibul ja pipar hakklihasse, vanill kodujuustu, aga mu vanaisa, ema ja mina valmistame ning kanname neid lauale kõiksuguselt — hapukoorega ja ilma, puljongis või õliga, äädika ja pipraga, suhkruga või ilma…

Kolmas on kohv. Iga kord, kui ma teen espresso, on mul valik — teha lihtset (ainult kohv) või vürtsikat. Kui ma valin vürtsikat, ma saan juurde panna ingverit, nelki, piparmünti jm.

Elu on värviline ja igaks hetkeks sobivad erinevad maitsed.

PS: kui te olete märganud vigad mu eesti keeles, palun andke teada kommentaarides

Читать далее

Mis teeb keele õppimise raskeks?

Ma tahaksin seda küsimust natuke muuta ning pärast seda ma saan esimesele küsimusele vastata. Nii, mis teeb keele õppimise kergemaks?

Huvi (kuidas see keel on ehitatud?), väljakutse (kas ma suudan seda teha?), moraalne kohustus (elades riigis, on vaja riigikeelt osata), keelekeskkonna olemasolu (kellega ma võin keelt kasutada?), head õpikud (õpperaamatud võiks olla igavad teatmikud nagu vana kreeka õpikud vene gümnaasiumides Tsaari ajal või värvilised, elavad, interakriivsed, vastavad õppijate tasemele ja vajadustele nagu Tere sarja õpikud), mobiilsed või web-rakendused keele õppimiseks (need aitavad õppida iga päev, sest muudavad õppimist mängimiseks — inglise keeles on olemas sellele spetsiaalne sõna «gamification»), heade kursuste ja õpetajate kättesaadavus ning lõpuks eksami süsteem (kuidas ma võin tõestada, et olen oma eesmärgile jõudnud?).

Mis nendest puudub mul Eestis? Nähtavasti ainult keelekeskkond, sest rahvusvaheline MTÜ, kus ma töötan, ei nõua eesti keele teadmist üldse, aga B1 tase on üsna piisav, et poodides ja kohvikutes suhelda. Siis ma olen tõesti tänulik iga võimaluse eest, et keelt kasutada.

PS: kui te olete märganud vigad mu eesti keeles, palun andke teada kommentaarides

Читать далее

Відьмак та мова

Заслуга Відьмака українською в тому, що він показує розумним і критичним читачам рівень їхньої мови — от читає колеґа, ніби все добре, цікаво і відірватись тяжко, але періодично трапляються слова і вирази, по які треба лізти в словник, причому це не терміни, а звичайна (для мене!), уживана, повсякденна лексика. Те саме і зі мною при читанні естонських книжок: сюжет захоплює, але певні деталі («він тяжко вздохнув чи охнув?») потребують словника.



А оскільки мої теперішні навички чесно підтверджено державним іспитом і красивим, диґітально підписаним сертифікатом, то можна за аналоґією твердити, що наша звичайна молодь у російськомовному реґіоні України знає українську після школи також на B2 — і це, насправді, дуже непогано.

З іншого боку, це привід мені погордитись — за три роки наполегливої праці я досягнув того рівня, який люди досягають за 10 років школи!

Читать далее

25 груд. 2019 р.

Міти і містика

Київську Русь хрестили в X ст., землі естів — у XIII. На решту Европи християнство прийшло набагато раніше, встигнувши краще витіснити поганські сюжети з пам’яті. От хто пам’ятає нині прекрасний давньоґрецький чи давньоримський пантеон тодішніх страховидів? Хіба що спеціалісти. А всякими русалками, водяними, домовиками тощо лякають дітей по сьогодні.

Ба більше, саме тому, що цей фолькльор досі в пам’яті, таку популярність здобув Відьмак (там просто енциклопедія західно-слов’янських жахів — як читаєш в ориґіналі, то мусиш весь час звертатись по довідки, що то за чергове страшидло виє та верещить на сторінках). Саме тому і в Естонії аналоґічний жанр використовує Індрек Гарґла в серії «Süvahavva» — ці романи також було екранізовано: кілька десятків серій містичних тележахів.



Ну і, звісно, звідси ж ростуть ноги у жартів про карпатських мольфарів, які в потойбіччі підступно посилають православних попів з Москви у пекло.

Якщо ж серйозно, то популярність обидвох авторів слабко пов’язана з пізнім хрещенням цих земель — радше це загальносвітовий тренд, заданий початково новими кіносаґами (Гаррі Поттер, Володар Кілець тощо), хоч вони в свою чергу спирались на поширеність жанру фетезі в новітній західній літературі.

Читать далее

23 груд. 2019 р.

Біблії

Стояв на вулиці початок 90-х, може навіть кінець 80-х. На нашому селищі біля краю Маріуполя мама побувала на якомусь святі баптистів, де її запросили на богослужіння.



Ми пішли. Аґресивна проповідь мені не сподобалась, бо я почув себе загроженим, але після проповіді всіх посадили на автобуси та повезли «на бакаї» (такі маленькі озерця під Маріуполем) на хрещення неофітів — щось там співали, у воді купали, ми з мамою дивились. Потім вона наважилась попросити в дружини пастора еванґелію (це була перша в нашому домі така книжка, та ще й незвична, на тоненькому хрусткому папері), але насправді то був претекст, бо цікавила не книжка, а запитати, як вони з пастором утримують п’ятьох чи шістьох дітей: «Ну как? Всё просто. Помолимся — и аванс, опять помолимся — и получка»…

За час, що минув, у мене назбирались різні видання Старого і Нового заповітів — здебільшого, від вуличних проповідників. Винятків небагато: українська, латинська і давньогрецька книги куплені спеціально, чеську подарував колега, бо тоді я вивчав цю мову. Нема церковнослов’янської, нема польської, нема естонської — то все, звісно, в інтернеті. Ну і трохи в пам’яті. Si Deus nobiscum, quis contra nos?!

Читать далее

22 груд. 2019 р.

Про вічну мову Вічного Риму

«Nicholas Ostler […] compares Latin’s presence on the internet to a small European language — it is comparable to Icelandic, Lithuanian or Slovenian» (https://www.bbc.com/news/magazine-21412604).

Читаючи вчора про есперанто (https://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-42654538), побачив, що спільнота есперантистів в інтернеті налічує за оцінками 2 млн. Ого, — подумав я, — так це ж більше, ніж тих, хто говорить у світі естонською! А тепер виявляється, що й аматорів і знавців латини в мережі теж більше (і ще скількись мільйонів тих, які принаймні начатки латини в школі чи університеті вчили!). Певним курйозом стала медійна дискусія 2006 року про перспективи латини як офіційної мови ЄС (https://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-42654538). І шкода, що це не вийшло на серйозніший рівень.

Отже, мова Верґілія має незлі шанси вижити — людей не бракує, бракує політичної волі чи грошей!

Читать далее

21 груд. 2019 р.

Індекси

Якщо подивитись на деякі індекси, пов’язані з якістю життя, (а в них я брав ті країни, де я частіше буваю чи які поруч), то помітні цікаві речі.

Індекс людського розвитку (2018). На першому місці (в комплексі за очікуваною тривалістю життя, освітою та доходом на душу) Норвеґія, на 30-му Естонія, на 88-му Україна. Фінляндія — 12-те, Польща — 32-ге. Литва — 34-те, Латвія — 39-те. Від України навіть бідна Ґрузія вище — на 70-му, а прасті-господі РФ з Білоруссю ще вище — на 49-му і 50-му відповідно. На останніх місцях (188-ме і 189-те) — Центрально-Африканська республіка та Ніґер.
https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_by_Human_Development_Index

Індекс ґендерної рівности (2020). На першому місці (себто жінки та чоловіки не мають великих відмінностей у можливостях і якости життя) — Ісландія, друге та третє — наші сусідки, Норвеґія та Фінляндія відповідно. Естонія — на 26-му місці, Україна — на 59-му. Де інші країни нашого реґіону? Латвія — 11-те, Литва — 33-тє, Білорусь 29-те, Польща — 40-ве, РФ — 81-ше. Найгірша ситуація (останні місця, 152-ге і 153-тє) — в Іраку та Йемені.
http://www3.weforum.org/docs/WEF_GGGR_2020.pdf

Частота самогубств (2016). На першому місці — Росія (48.3 на 100 тис. населення), далі йде, як не дивно, Литва (47.5), потім Білорусь (39.3), Україна — на четвертому місці (34.5), потім Латвія (31.0) і Естонія (25.6). Фінляндія в цьому спискові — найблагополучніша (20.8).
http://gamapserver.who.int/gho/interactive_charts/mental_health/suicide_rates/atlas.html

Отже, загальна тенденція виглядає так, що з півночі на південь та із заходу на схід життя погіршується.

Ще один індекс — загальної реліґійности населення (2017). На першому місці — Румунія (55% «високореліґійних» дорослих), на останньому, 34-му, — Естонія (7%). Польща — восьме місце, Україна — 11-те, Білорусь — 13-те, Литва — 16-те, РФ — 20-те, Латвія — 23-те, Фінляндія — 25-те. https://www.pewresearch.org/fact-tank/2018/12/05/how-do-european-countries-differ-in-religious-commitment

Читать далее

20 груд. 2019 р.

Новеград

Об интерславике, искусственном славянском языке, я немного писал раньше. А сегодня на глаза мне попалась забавная ссылка на сайт, сделанный молодым американским программистом по имени Martin POSTHUMUS — Мартин Посмертный, который создал несколько искусственных языков, самым любимым из которых для него является Новеградский — как-бы возрождённый новгородский диалект XV века (https://www.veche.net).



Забавными мне показались три вещи.

Во-1, чудовищная работоспособность Посмертного — он в одиночку (кроме своей основной работы) занимается четырьмя очень разными искусственными языками, славянским, семитским, романским и из енисейской группы. Забавна не работоспособность, а то, что всё это делается в одиночку, без сообщества.

Во-2, знакомясь с новеградским, я пытался найти тексты, но нашёл только отдельные фразы, гимн Новгорода, небольшие тексты официального характера и очень подробную грамматику, но на английском. Очевидно, сказывается программистская склонность разрабатывать не содержание, а структуру.

В-3, отдельным разделом на сайте идёт описание (в том числе на новеградском языке) «Новеградской республики», её политики, культуры и экономики. Тут привлекает внимание как карта — весь север РФ, так и описание соседей, в частности Эстонии: «Population: 1 550 788 (Jan 2007 est) […] Ethnic Groups: Estonians and Novegradians together make up 90% of the population. Other local groups include a small population of Swedes in the northwest. Some Finns and Belarusians have moved into the territory in recent years […] Languages: Estonian and Novegradian are official. Most local Swedes speak these languages and do not know Swedish, unlike in Finland» — если бы это писал не американец, я бы думал, что это влажные мечты москвы.

В целом, этот проект, к сожалению, вряд-ли оживёт. Причина вполне банальна — автор, в отличие от команды интерславика, не смог или не захотел повести за собой людей.

Читать далее

18 груд. 2019 р.

Коротка історія моїх курсів

Перші місяці в Естонії — суцільний шок.

Далі безкоштовні курси адаптації, викладачка Світлана Савченко. Тут я щиро вважаю, що пощастило: по-1, видно, людина серцем любить своє діло, по-2, вміє пояснити, по-3, підходить дуже системно, а не просто як в Келекліку.
Потім було літо, я прошу Світлану взяти мене на А2, вона просить однак зібрати ґрупу. Збираю аж трьох включно зі мною, Світлана дає ще одного і ми ударними темпами — два місяці 4 години в день — вчимо, аж пара з вух.

Іспит А2, здається, завалив — так було тяжко. Потім поїхав на місяць працювати в Таджикістан і ось результати — здав! Фантастіліне! Ми збираємось нашою ґрупкою в кав’ярні, запрошуємо Світлану і маємо гарний вечір.

Всі в оптимізмі, але на В1 морально не готові. За місяць чи два, вже після нового року, я намагаюсь зібрати людей на наступне навчання і фіаско. ОК, реєструюсь на безкоштовні курси. Приходить молоденька викладачка Крістіна, щось говорить естонською, а ми всі сидимо і обтікаємо, бо нічого не зрозуміло. Ми намагались і так, і овак пояснити, що не той у нас рівень, щоби сприймати ґраматичні пояснення незнайомою мовою — не помогло. Якось дотягнули до кінця, на іспит піти я не наважився через тотальний переляк.

Тут з’являється Speakley — ура, те, що зараз треба, розширити запас фраз і слів. Цей мобільний додаток реально допоміг себе дисциплінувати і починати кожний ранок з 15-20 хвилин естонської.

У ФБ-ґрупі «E nagu Eesti» я попросив направити мене до вчителя, Маль Песті дає мені адресу Еви Ийм, я пишу, домовляюсь про індивідуальні заняття — і посложнєє. Ева каже ОК, ось тобі підручник «Praktiline eesti keel (B2-C1)». Додатково я беру собі ще роман Індрека Гарґла і як в школі: в понеділок ми мучимо підручник, в середу екзаменаційні тести і картинки, в п’ятницю читання вголос романа, фразу естонською, переклад, наступну фразу, переклад і т. д. Бідна Ева! Дорого, але що робить?

В серпні Маль влаштовує свою літню школу на Курессааре — тут і мова, і екскурсії, і романтичні вечері з чоловіком і навіть в суботу орґанний концерт. Беру у Маль її новий підручник «K nagu Kihnu» і тепер ми з Евою мучимо два підручники одночасно плюс роман. За деякий час читати стало легше і ми вже не по фразах читали, а просто переказували зміст глав: хто кого вбив, як ховався, чим і де спокушав…

Іспит В1 — щось було легше, ніж попередній. Здав! А тут вже і зупинитись тяжко, бо ж підручники не закінчено і роман не дочитаний. Займаємось з Евою далі, маючи на меті В2.

Під новий рік прочитав крім роману ще дитячі книжки начальника Мовної інспекції і в ейфорії пішов на весняний іспит — завалив. Ну нема ради, вчимо далі. Познайомився з британцем, який вбив лексикон підручників Маль у ще один мобільний додаток, Memrise. Він люб’язно дозволив доповнити це українською і російською частиною, отже маю ще одну іграшку, вчу паралельно з Евою і підручниками.

До осіннього іспиту В2 я встиг завчити всі слова з тих лексиконів, написати купу вправ, які Ева перевіряла по ночах кілька разів на тиждень, посвітитись на келекогвіках, здивуватись тому, що іноземці чомусь краще говорять естонською, ніж деякі місцеві…

Іспит B2 — успішно, хоч не фонтан. Ну всьо, вимоги до доцента виконано, можна і відпочивати. А ні — паровоз летить. Побачив оголошення про веб-курс Тартуського ун-ту на С1. Ледь вмовив орґанізаторок записати мене (бо від початку минуло 2 місяці, я сильно спізнився). От зараз займаюсь, читаючи сучасні феміністичні твори естонською.

А чоловік теж іде слід у слід: курси інтеграції у Світлани, А2 у Світлани, склав іспит, почекав і пішов до Еви на В1. Може і романи буде читати…

Так, хвилинку реклами закінчено. Звісно, виглядає це наче прогулянка по полю. Але насправді поле то мінне. І найбільшою міною була і є фізіолоґія — бо зараз, це не жарт, пам’ять дійсно не та, що була в школі, коли цілий день міг просто зі слів без конспектів запам’ятати. Звичайно, мене беруть завидки, коли бачу, що молодші швидше вчать мову. Aga mis teha?

Читать далее

ЦНАП в Маріуполі

Хоч записатись у чергу ані онлайн, ані телефоном не можна, але принаймні виглядає це все значно краще, ніж жахливий ДМС: співробітниці в нормальному просторому офісі, одягнуті в уніформу, спілкуються українською (в ДМС теж намагались, але було видно, яких це їм зусиль коштувало), навіть оплатити послуги можна карткою.

З мінусів — вже згадана необхідність йти ножками, щоби зареєструватись у чергу, найближчий вільний час — за місяць, термін виготовлення документів не відповідає заявленому (тобто виготовлять в Києві якраз за 10 чи 20 днів, але ще якійсь невідомий час документи йтимуть до Маріуполя, потім відлежуватимуться в тому-таки ДМС, чекаючи занесення в якійсь реєстр, і тільки потім шановний пан зможе їх забрати)
Читать далее

17 груд. 2019 р.

Документи на закордонний паспорт

Державна міґраційна служба (принаймні її Маріупольське відділення) — заповідник абсурду з електронною чергою. В талончику з номерком написано: візьміть документи такі і такі, плюс анкета така і сяка (до анкети ще стос паперів, як то диплом про освіту, трудова книжка, свідоцтво про народження…) — і не забудьте заплатити, бо не ввідете в наш оазис щастя! Куди платити? В оазисі дізнаєтесь!



Отже, беру стос паперів в ориґіналах і копіях, приходжу на всяк випадок за годину (як виявилось, недарма). Стрілочка в коридорі показує на сходи, але щось мені сказало, що треба зайти он в ту маленьку двірку під сходами: Істінно говорю вам — легше верблюду пройти в голку…

І дійсно — град небесний був там. Куди платити? Ідіть в кабінет 2. Іду, сидять дві тітки, операторки на одному автоматі для прийому грошей (як поповнення на мобільний, тільки не для всіх, а для тіток) — карткою не можна, тільки готівкою! Біжу в банкомат за два квартали, прибігаю: у мене здачі нема, каже одна з них. Я повинен це з ваших очей прочитати??? Короче, тітка бере гроші, сує в той термінал, дає мені квитанцію, на якій рукою пише номерок, виданий системою при попередній реєстрації.

Я знову стаю в чергу — електронну. В самому кабінеті виявляється, що оті сві стоси паперів не потрібні, мене фотографують, знімають відбитки пальців, тричі в різні місця ручками набивають дані з паспорту (вже введені під час отримання отого талончика), вносять в систему телефон для зв’язку, але статус заявки слідкуйте самі на сайті, смс ми вам не направимо… Я вже не кажу про те, що сканування всіх документів було аж ніяк не автоматичним: працівниця мусила кожний раз сама натискати всі кнопочки та обирати пристрої аж з одного сканера.

Вішенкою на торті була публіка в коридорі, яка чекала черги, щоби записатись в електронну чергу: «Эта Европа всё время против нашей России воевала» — англічанка з Лондона, мабуть, гадить. І тільки мій янгольский терпець та християнське смирення не перетворило сцену на кривавий фінал Іліади

Читать далее

16 груд. 2019 р.

Совєцький бард

Сперечались з батьком про Висоцького: він каже, що той справив ґрандіозний вплив на всю світову культуру, для мене однак він — так, людина непересічна, але його творчість (як і все в СРСР) дуже містечкова, прив’язана до часів Застою, і отже така, що має значення для його покоління чи, може, ще мого.

Спробував пошукати доказів: анґлійська вікіпедія пише тільки про якійсь фінський та польській колективи, що надихаються творчістю Висоцького; якійсь нетривалий движ був у Франції в 70-ті, але серед російськомовних еміґрантів; решта — територія европейської частини колишнього СРСР. З певною натяжкою можна його, мабуть, уважати за засновника жанру бардовської пісні, в тому числі сучасної АТОшної — але то так само територія колишньої імперії: не Літній бо канон в окопах співати!

PS. В коментарях до посту в ФБ мене поправили: «Основатели стиля, собственно, те кто вывел советскую бардовскую песню из городского романса — Визбор и Окуджава. Кажется, это послевоенный период, примерно 50-е. Высоцкий, Митяев, Никитины — вторая волна, плюс-минус 70-е. А вот уже в 80-е приходят Розенбаум и Круг, которые из бардовской песни выкармливают шансон, облагораживая арестантскую песню и одесский бит. Паралельно с этим выделяется и советский рок-андеграунд, там Дягилева, Летов, Сурганова, Маркина и т. д. А дальше сложно, там куча всего из всего... Политика советов, которые ваяли новую, интернациональную идентичность „человек советский“, породили и бардовскую песню. Кстати, которая не особо-то в советах приветствовалась. Но тут ничего не поделаешь. Выгоняя в таком количестве студенческие массы на соцработы, приходилось мириться и со студенческой песней. Решение о поддержке и развитии туризма выдало индульгенцию туристической песне»

Читать далее

13 груд. 2019 р.

Донька воїна

«Тато» — так називається документальна стрічка про шлях батька до доньки, шлях, що тривав довгих два роки після загибелі під Дебальцевим. Фільм дуже тяжкий, адже весь час здається, що попри тест ДНК, попри обгоріле тіло і труну ось тут, перед очима, боєць Батальйону «Донбас» ще живий — в пам’яті, на фото, в домашніх відео, спогадах товаришів і товаришок… Фільм був би неможливим, якби Оля, донька Володимира Самойленка, не взяла на свої плечі 20-літньої дівчини весь тягар пошуку тата.

Що для неї означав перегляд документальних кадрів того — останнього — бою, кадрів знятих ворогом? Що для неї означала присутність камери в момент доставки задубілого тіла в польовий морґ, при ексгумації та при перепохованні? Що означає для неї та її матері чути уїдливе «мабуть, така у вас була сім’я, що чоловік збіг на фронт»? Що означає кожного дня бачити «втомлених війною» в кав’ярнях і за кермом дорогих автівок? Через таке — тільки без камери — проходять тисячі сімей військових.

Прем’єру фільму в Таллінні орґанізовано Посольством України за сприяння МЗС

Читать далее

12 груд. 2019 р.

Держава в смартфоні

Сидят два кума, тихо-мирно выпивают и закусывают. Смотрят, летевший кукурузник над селом внезапно делает в воздухе кульбит и падает прямо на сортир… взрыв… всё вокруг в гамне… два кума стоят тоже в гамне…: «ото яка страна, такі й теракти!»

Пришла мне в голову вечерняя эротическая фантазия зарегистрироваться на новый паспорт.

Заходим на сайт мариупольского ЦНАПа, находим с помощью перебора всех кнопок нужную (минут 10 ушло), входим — не поддерживается браузер, причём это не сообщение, а просто перестаёт что-либо работать, разыскиваем другой ноут (ещё 10 мин), повторяем процедуру, доходим до выбора даты, а дата никак не выбирается, читаем внизу «альфа-версия», с зубов начинает капать слюна…

Идём на сайт Міграційної служби чи як воно там називається. Шукаємо, де тут черга, требует банкИД для входа — имя, пароль, ошибка сервера. Имя в мобильном приложении Приват24, пароль, СМС-ка не приходит… Звоним оператору — полчаса слушаем веселенькую музычку. Наконец, Катя соизволяет взять трубку. Ути-пуси, мы вам поменяем режим авторизации. Проходят сутки, режим авторизации не меняется. Звоним опять оператору, снова музычка, минут 15, чего изволите? «Ой, ну простите, у нас всё так перегружено» — лицо темнеет, мальчику перегрызают горло, мальчик, выхватывая за весь приват, бьётся в истерике, всхлипывая предлагает авторизоваться через банкомат — в Таллинне в полдвенадцатого ночи! Одеваюсь, иду, нахожу, авторизируюсь, прихожу, вхожу в систему Міграційної служби чи як воно там називається. Вместо чёткой инструкции «взять раз, два, три» получаю простыню текста — копи-паст из каких-то внутренних положений «на місто в черзі ви можете зареєструвати тільки один документ», ОК, регистрируемся повторно, на другой день и другое время…

БЛД! ПОЧЕМУ ЭТО НЕЛЬЗЯ СДЕЛАТЬ ПО-ЧЕЛОВЕЧЕСКИ?! ПОЧЕМУ ДЛЯ ВХОДА В БАНК Я ДОЛЖЕН КАЖДЫЙ РАЗ ВЫЗВАНИВАТЬ ОПЕРАТОРА И УБЕЖДАТЬ ЕГО_ЕЁ, ЧТО НЕ Я ИДИОТ?! ПОЧЕМУ САЙТЫ ГОССЛУЖБ БЕЗ КУВАЛДЫ И ТАКОЙ-ТО МАТЕРИ НЕ РАБОТАЮТ?! ПОЧЕМУ ТАКОЕ ТОЛЬКО В УКРАИНЕ?!

Читать далее

11 груд. 2019 р.

Ахіллове братство

Фетида, дочь Нерея, от смертного Пелея родила Ахилла. Она купала его в Стиксе, реке, которая делает девять кругов вокруг Ада и водами которой сами боги Олимпа клянутся. Купала, чтобы Ахилл стал неуязвимым. Увы, но даже боги не в силах противостоять судьбе — Ахилл гибнет под Троей. Его погребают на острове Левкос… А где всё это?



Трою Шлиман раскопал в Турции. Чем быть Левкосу — островом или скалой, решал Международный суд ООН. На месте Ахиллова оракула там сейчас сидит поселковый голова и подчиняется Киликийской райадминистрации Одесской области. А Стикс, река ужаса, отделявшая мир живых от мира мёртвых, по-видимому, тоже где-то в Украине — ибо где ж ещё быть месту, где по асфоделиевым лугам вечно бродят герои, не заслужившие ни Элизия, и не сброшенные в Тартар?
Читать далее

10 груд. 2019 р.

Общежитие им. монаха Бертольда Шварца

Так, продовжуємо меморії про общагу. Нашими сусідками за стінкою були дві дівчини, і був у них програвач грампластинок. Стіни між кімнатами були тонкими, та ще й розетки — короче, все, що де говорилось чи робилось, було чутно.

І от розумієте, літо, спека, за стінкою грає друга частина моцартівської Симфонії № 40. Як тільки вона закінчується, мірний скрип ліжка переривається, голка програвача переставляється на початок, Andante відновлює свій настійний ритм, Моцартові аґресивно вторить ліжко… На якомусь третьому разі ритмічні звуки ліжка вже здавались частиною партитури 1788 року.

«… Они нарочно заводят примус, чтобы не было слышно, как они целуются. Но, вы поймите, это же глупо. Мы все слышим. Вот они действительно ничего уже не слышат из-за своего примуса. Хотите, я вам сейчас покажу? Слушайте.

И создание, постигшее все тайны примуса, громко сказало:

— Зверевы дураки!

За стеной слышалось адское пение примуса и звуки поцелуев
»

Читать далее

Про спорт і податки

«Чому сьогодні так багато людей?, спитав я тренерку, — якась акція?» — «Та звісно, — відповіла вона, — довгі ночі, от і акція, бо як вдома сидіти, то краще вже сюди прийти!»

Нам в офісі оплачують витрати 100 евро в квартал на заняття спортом — теоретично я знав, що таке буває, коли роботодавець має вибір: заплатити працівникові чи ту саму суму в держбюджет, але на практиці зіткнувся з цим тільки тут. Яка вигода для роботодавця, адже ніяких грошей це не економить? — Як на мене, дуже проста: працівник цінить таке підприємство, де про нього дбають. Та й хворіє менше.

Що в Таллінні було і є в залах приємного? Ніхто ні на кого не дивиться — всі зайняті собою, і глибоко все одно, хто поруч, людина-гора на 200 кг жиру чи худенький хлопець з ДЦП. Саме тому народ не соромиться своєї недосконалості і просто отримує задоволення від процесу, навіть якщо це маленькі 5 кґ на штандзі і неспортивна фігура.

Спорткомплексів багато — зазвичай це не тільки тренажерний зал, але й водний центр з басейнами і саунами. Та й у майже кожному тренажерів не бракує, отже не треба стояти в черзі по штанґу.

Гіґієна теж варта уваги. В Маріуполі треба з собою не просто брати рушник, але й підстилати собі на кожному станкові, аби не залишати поту. В Таллінні це вирішується елементарно: завжди стоїть кілька бачків зі спиртом і метровий в діаметрі рулон паперових серветок — бачиш пляму від попередника, береш собі і витираєш. Та й прибиральниця ходить весь час залом. До спортсменів єдине прохання: зняти після себе з тренажера навантаження — бо не всі тут такі міцні, щоби міняти п’ятдесятикілоґрамові бліни.

Читать далее

Міґраційні настрої українців та Естонія

За результатами чергового великого опитування мешканців 24 міст України (всього 19200 осіб) видно (див. слайди 244 та 246), які настрої панують стосовно планованої міґрації для пошуку праці серед українців.



Отже, в середньому задумувались про міграцію 32%. Звичайно, задумуватись і реально переїхати — різні дії, тому реальних мігрантів буде суттєво менше. Але припустімо, що всі ці люди поїдуть працювати. Що це означає для Естонії?

По-1, Естонія далеко не на першому місці за привабливістю — в лідерах Німеччина (майже половина), Польща (приблизно третина) та Чехія (близько чверті тих, хто задумувався про пошук праці за кордоном).

По-2, оцінимо чисельність: серед 19200 респондентів 32%, або 6144 задумувались, щоби працювати за кордоном. З них в середньому 1.4% обрали би Естонію, що складає 86 осіб! Менше сотні! Але спробуймо глянути трохи ширше: згідно з даними останнього перепису населення (2001 рік) міське населення складало 28 млн, 1.4% від цього складають 392 тисячі — а це вже зіставно з населення Таллінна (435 тис.), що вже становить певну проблему для маленької Естонії.

http://ratinggroup.ua/files/ratinggroup/reg_files/fifth_municipal_survey_september_2019_ua_final_12-5-2019.pdf

Читать далее

7 груд. 2019 р.

Vana kelder Lastekodu tänaval

Eesti jõuluretseptid ja vanad kriminaalsed romaanid, saksa kiriku lauluraamat ja vana-kreeka uus testament — kõik need sain tulemusena, kui lihtsalt aitasin sõbrannat prahti ära visata keldrist…



PS: kui te olete märganud vigad mu eesti keeles, palun andke teada kommentaarides
Читать далее

6 груд. 2019 р.

Імміґрація в Балтійському реґіоні з Білорусі, Росії, України

Департаменти статистики — цікаве джерело даних. Отже, діаґрами країн-сусідок: Естонія, Латвія, Литва і Фінляндія, імміґрація за роками з трьох країн: Білорусі, Росії та України.



По-перше, бачимо якійсь естонський феномен: з 2012 по 2017 імміґрація з РФ спадала, але в 2018 раптом стрибнула вгору. Можна було б списати на «дєнег нєт, но ви дєржитєсь» — перемогу холодильника над телевізором, однак у сусідніх країнах (навіть у такій русифікованій як Латвія) зменшення кількості прибульців зі сходу триває, тоді як Україна та Білорусь дедалі роблять більший внесок в імміґрацію.

По-друге, феномен білоруський: з цієї країни імміґрація найменша. Білоруси більше їдуть до Литви — якщо в інших країнах Балтії білоруська щорічна імміґрація менше п'ятиста, то в Литві вона вимірюється тисячами.

Читать далее

5 груд. 2019 р.

Kirjastus ja raamatud

Facebook pakkus mulle uue eestikeelse raamatu reklaami, siis ma läksin kirjastuse veebilehele ning olen näinud, kuivõrd see on väike — niivõrd, et isegi raamatute tellimusi peab tegema mitte spetsiaalse vormi abiga, vaid lihtsalt emaili kaudu. See tähendab, et kirjastuse töötaja saab selliste kirjadega hakkama. Kuid ometi trükitud ja saadavate raamatute nimekiri on suur ja väga huvitav.



See on omaette ei ole mitte midagi erilist, aga koos hiiglastiku raamatute valikuga (nii eesti, kui ka teiste keeldes) poodides see üllatas mind — Eesti on väike riik, inimesi, kes oskab eesti keeles lugeda, saab võrrelda näiteks Lvivi elanikute numbriga, kuid raamatuid kirjutatakse, välja trükitakse ja ilmselgelt ostetakse nii palju, et iga Ukraina linn jääb maha. Kusjuures see on tõesti hea ajakirjandus igale maitsele — alates kokanduraamatutest kuni päris suure valikuni belletristika ning suurepäraste õpikute hulgas… Pole kummalist, et eestlastel on esimesed kohad kooli hindamises Europas!

PS: kui te olete märganud vigad mu eesti keeles, palun andke teada kommentaarides

Читать далее

Нитка і голка

Скільки себе пам’ятаю в Україні, стільки шкарпетки і, пардон, труси були проблемою — в тому сенсі, що рано чи пізно вони ставали дирявими, а отже треба було брати голку і нитку — принаймні так робили бабця і мама.



Звичайно, робили це не від гарного життя, бо все в совку було проблемою. І в Естонію я привіз свою голку з нитками — он досі в шафі лежить. Чи користуюсь? Ні, бо легше піти в найближчий H&M, п’ять хвилин — і маєш все, що треба, зручне, потрібного фасону, розміру і кольору.

Щастя є, але попри гарну якість час від часу воно теж рветься і тепер проблема не зашити/купити, а куди діти зношене — бо стара радянька жаба не дозволяє викидати чисте, гарне, зручне, але з дірочкою.
І от якщо в Маріуполі щоби передати речі менш заможним, ти мусиш шукати якусь соціальну установу та ще й умовляти тіточку на вахті це взяти, то в Таллінні з цим теж нема клопоту: склав старі речі в пакет і відніс в спеціальний ящичок в супермаркеті — і совість не дошкуляє, і лахи не захаращують шафи

Читать далее

1 груд. 2019 р.

Зеркала

Фатализм — это когда случайности неслучайны, особенно в искусстве. Даже если автор думает, что какая-то мелочь появилась просто так, дух sedibus aetheriis всё же водил его пером.



В пьесе Mihkel Seederi «Kihk», Страсть (в том числе, к путешествиям) или Жажда (в том числе, мести) всего двое персон, Карл и Кирке, они встречаются на фильме про вампиров, жаждущих крови, на нём же в конце и расстаются. Он одет в чёрное и собирается на похороны — свои, разумеется. Она одета в белое и сбежала со свадьбы — своей, разумеется. Их имена начинаются на одну букву, они родились в один день, 9 июня, и они Близнецы. Они и хотели бы быть вместе, но что-то мешает; это что-то — поверхность зеркала, в котором они отражают друг друга. Зеркало бывает то некстати зазвонившим телефоном, то мужем, то самим временем.

Страсть или Жажда — она мечтает о воде с мёдом, это воспоминание из прошлого. Она хочет — вроде его, но на самом деле полететь на Юпитер. Её зовут Кирке, его — Карл. Казалось бы, обычные для эстонцев имена. Но для меня, пришедшего из большого индоевропейского мира, где до сих пор живут античные боги и герои, Кирке сразу соотнеслась с Цирцеей, Κίρκη, великой колдуньей, которая была замужем за царём сарматов (одно из сарматских племён называлось аланы, а мужа Кирке в пьесе называют Алланом), отравила его, напоив зельями, и поселилась на уединённом острове, превращая мужчин, жаждущих её, в свиней. Карл — это возможно Карл Саган — американский астроном, причастный к миссии «Вояжер», много писавший о Юпитере и его спутниках, в частности, перечисленных в одном из монологов.

Вся пьеса построена с одной стороны на отражениях — сначала мечтает она о будущем, которое было бы, если бы не проклятие прошлого, потом мечтает он о прошлом, которое было бы, не будь тяготения уже случившегося будущего. Мечтают о путешествиях на Юпитер и его спутники, подобно двум Вояжерам. Юпитер, кстати, для Близнецов — планета в изгнании, вечно недостижимый идеал царственной жизни, тогда как планета-управитель — Меркурий, планета-проклятие. С другой стороны, на сцене как-бы звучит рондо — он и она встречаются трижды, чтобы мыслью полететь в недостижимые миры, сущие одновременно там и здесь.

Пьеса была анонсирована как пьеса про СПИД, о болезни, от которой не уйти, поэтому приходится жить только в мечтах, только в фантазиях, даже с самым нужным тебе человеком — Карл отпускает Кирке к Аллану, не видя будущего, хотя потом снова возвращается к ней, пусть только для совместных мечтаний. Но мне кажется, она более универсальна — о том, как мечты не сбываются или же, сбывшись, становятся проклятием. Волшебным проклятием чародейки Цирцеи

(фото Лачина Алиева)

Читать далее

Ещё

Пригадалось. Був у нашому гуртожитку (початок 90-х) такий собі Саша — герой-любовнік под 2 метри зростом. І той Саша регулярно купував, читав і ділився з усіма всякими газетами, які хоч і називались еротичними, але насправді були порнушними.



І от серед цих невичерпних джерел студентського натхнення та мусичеських восторгов найпопулярнішою була газета «Ещё», яка, як я точно памятав, друкувалась десь в Прибалтиці — потім її Єльцин благополучно заборонив в Росії під гаслами боротьби з компартією… ги… Видавалась вона в Латвії, хоч з номера в номер там були веселі репортажі з Естонії, мабуть, спецкор сидів (чи лежав) у Таллінні. Виявилось, що в інтернеті навіть можна глянути її підшивки — хтось же зібрав і дбайливо зберігає спогади про зеленіші дерева і більші доми!
Читать далее