Два российских исследования: несколько критических замечаний

Оба исследования —

• Батавина Н. В. Новосибирск: ОТЧЕТ по результатам исследования, посвященного оценке уровня и факторов рискованного, с точки зрения инфицирования ВИЧ/ИППП, поведения среди молодых мужчин, практикующих секс с мужчинами [Текст] / Н. В. Батавина (Межрегиональный проект «PULSAR», Омская региональная общественная организация Центр «Сибирская Альтернатива», Новосибирская городская общественная организация «Гуманитарный проект»). — Новосибирск, 2010. — 28 с. — Режим доступа: http://pulsarrussia.ru/images/stories/report/Report_MSM_Novosibirsk_2010_publ.zip

• Батавина Н. В. Омск: ОТЧЕТ по результатам исследования, посвященного оценке уровня и факторов рискованного, с точки зрения инфицирования ВИЧ/ИППП, поведения среди молодых мужчин, практикующих секс с мужчинами [Текст] / Н. В. Батавина (Межрегиональный проект «PULSAR», Омская региональная общественная организация Центр «Сибирская Альтернатива»). — Омск, 2010. — 28 с. — Режим доступа: http://pulsarrussia.ru/images/stories/report/Report_MSM_Omsk_2010_publ.zip

— написаны одним автором, одинаково оформлены и касаются только разных городов — Омска и Новосибирска. Характерны для них и общие проблемы, сразу бросающиеся в глаза при чтении.

В этом тексте я хотел бы остановиться на казалось бы очевидных методических вещах. Надеюсь, высказанные ниже замечания позволят улучшить следующие работы.

Не будем останавливаться на замечаниях формальных, таких, как точка после заглавия (чего не должно быть в соответствии с полиграфическими традициями). Перейдем сразу к сути:

• Проценты — автор везде даёт значения с точностью до 0.1% при размерах выборочной совокупности чуть больше сотни человек (а в подвыборках и того меньше). Казалось бы — формальность, но она свидетельствует как о неаккуратности представления материала (лишние значащие цифры загромождают изложение и затрудняют восприятие), так и о неумении оценить погрешность измерения. В самом деле, 0.1% при указанных размерах выборки — это десятая или даже сотая часть одного человека, что не имеет эмпирического смысла. Кроме того, для выборки в сотню человек статистическая значимость различий составляет никак не меньше 20%.

• Выборочная совокупность — на С. 5 новосибирского отчёта и в аналогичном месте омского написано: «Исследование проводилось на основе случайной выборки», что должно было бы означать равные шансы любому представителю генеральной совокупности (в данном случае МСМ Новосибирска) попасть в число опрошенных. Однако, из информации об объекте исследования («МСМ в возрасте 16–29 лет, проживающие на территории города Новосибирска. В том числе мужчины‐посетители мест досуга общения МСМ (гей‐дискотек, „плешек“, комьюнити‐центров, квартирных встреч и вечеринок)», С. 4) следует, что не все респонденты имели такого шанса — в выборку попадали преимущественно те, которые социально-доступны. Т. к. соотношение численности разных подгрупп МСМ не известно, то сделать выборку квотной было невозможно. В неё также не попали самые «проблемные» для социолога МСМ — те, которые не идентифицируют себя с геями или бисексуалами.

• Трюизмы — (для возраста опрошенных 16–29 лет) «Чем старше респондент, тем выше вероятность его полной трудовой занятости», «Чем старше респондент, тем выше вероятность наличия у него высшего образования» (С. 6). Я бы сильно удивился, если было бы наоборот! Эти тривиальные факты, возможно, стоило бы отмечать, если бы исследователь выдвигал вначале некую гипотезу, из которой следовало бы, что будет всё не так. Но гипотезы сформулировано не было, следовательно ценность указанных «находок» равна нулю.

Кроме того, никак не прокомментированы другие таблицы социодемографического раздела, а собранные данные лишь частично использованы в дальнейшем (напр., длительность проживания респондента в городе опроса и занятость никак не сопоставлены с изучаемыми знаниями и поведением).

• Отождествление эротической компоненты личности, сексуальной ориентации и сексуального поведения — речь идёт о разделе «СЕКСУАЛЬНАЯ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТЬ ПОЛОВ» (С. 7). В анкете респондентов спрашивали об их ориентации, но веер ответов описывал то, кто их сексуально привлекает (часть решётки Кляйна), т. е. из многокомпонентной и отнюдь не линейной системы сексуальной ориентации взята только небольшая часть, касающаяся чувств. Далее, в комментарии автор смело идёт дальше и утверждает, что «особое внимание следует обратить на довольно большое количество мужчин‐бисексуалов среди МСМ. Такие мужчины, практикуя сексуальные отношения с представителями обоих полов, могут выполнять роль „эпидемиологических мостиков“ между МСМ и другими группами» — т. е. автор не видит разницы между чувствами и поведением. Это, пожалуй, самое существенное замечание, указывающее на степень осмысления предмета исследования.

• Содержание таблиц — представляет собой, в большинстве случаев, механически перенесённые из SPSS одномерные распределения, в которых никак не прокомментированы пропущенные значения (коль они уж приводятся), а оставшиеся содержательные ответы бывают так малочастотны (напр., табл. 10), что делать на их основе выводы просто невозможно.

Комментарий к табл. 9 представляет собой просто повторённое словами содержание таблицы.

• Факторы рискованного поведения и знания респондентов — есть констатация неких фактов, но нет глубинного анализа их взаимосвязей и взаимовлияния (это можно было бы сделать с использованием бинарного регрессионного анализа).

В целом, рассмотренные отчёты нуждаются в серьёзной переработке на основе тщательно проработанных теоретических концепций и формулирования исследовательских гипотез. Имело бы смысл объединить два отчёта и на основе этого сравнить изученные города.

Читать далее

Случай в гостинице или о пользе сопротивления

Попытка развода или недоразумение? Как бы там ни было, присутствие духа и помощь родной милиции принесли пользу.

Мероприятие, в связи с которым я останавливался в Президент-отеле (Киев) закончилось и пришло время выселяться. Ключи сдал на рецепцию, но минут через пять одна из рецепционисток подошла ко мне и сказала, что в мини-баре моего бывшего номера не хватает какого-то бренди и что я в связи с этим должен 35 грн.

Платить я отказался, ибо и не пил оный бренди, и не был свидетелем проверки мини-бара, но предложил ей обратиться для разбирательства дела с заявлением в милицию.

Пришел шкафчик-охранник и сказал, что не выпустит меня из гостиницы.

Ах так! — сказал я и набрал на мобилке 102. Любезная девушка-дежурная приняла заявку и выслала в гостиницу по указанному адресу наряд Беркута.

Вы не поверите, но в ту же секунду исчезнувший было из бара бренди волшебным образом в баре материализовался, охранник исчез как привидение, крестом животворящим осененное, зато из воздуха сгустился начальник охраны (с извинениями), главкоридорный (с извинениями) и коридорная (с извинениями).

Будучи милосердным, я внял мольбам о снисхождении и позвонил опять ангелам-хранителям, поблагодарил и попросил отменить вызов. Столь же корректно, как и вначале, мне пояснили, что по телефону они не имеют права отменять наряд милиции, поскольку они должны сами убедиться, что со мной все в порядке, что я не лежу с утюгом на пузе и паяльником в заднице

После этого я с невинными глазами сказал начальнику охраны: «Вот видите, у Вас свои правила, а у милиции — свои».

Невиноватая я — он сам ко мне пришёл.
Читать далее

Каждый десятый подросток Нью-Йорка — гомосексуален

Американские исследователи проанализировали поведение более 17 тысяч нью-йоркских подростков на предмет их сексуальных связей. Результаты этого последнего научного изыскания, опубликованные в журнале «Pediatrics», показали, что один из десяти подростков (9.3%), ведущих половую жизнь, имеет половых партнёров того же пола, что и он сам.

Одно из объяснений этого результата, по мнению исследователей, является то, что молодые люди гораздо более влюбчивы, чем взрослые. Вместе с этим, отмечают исследователи, подростки, вступавшие в связь с представителем своего пола или имеющие бисексуальные отношения, отличались значительно повышенным риском заражения венерическими заболеваниями.

Центры по контролю и профилактике заболеваний США приводят следующую статистику: половина из 18 миллионов случаев заражения венерическими заболеваниями ежегодно приходится на людей 15–24 лет. При этом одна треть подростков так или иначе являлась инициатором сексуального контакта, зачастую насильственного.

Элизабет Саевиц из Университета Британской Колумбии уверена: подростки, особенно гомо- или бисексуальной ориентации, ведут себя столь рискованно из-за недостаточного сексуального воспитания, которое не признаёт бисексуальные и однополые отношения. По её словам, с каждым годом количество партнёров растёт, то есть угроза эпидемии венерических заболеваний в подростковой среде всё реальнее.

По оценке доктора Сьюзан Блэнк, необходимо с большим вниманием отнестись к данной статистике, ведь многие подростки не используют презерватив, а это повышает риск нежелательной беременности и распространения венерических заболеваний.

Подготовлено по материалам сайтов NewRu.Com и Zman.Com.

Источник: http://community.livejournal.com/lgbt_grani/693836.html

Читать далее

Гомофобия и стигма способствуют распространению ВИЧ среди чернокожих МСМ

В США неприятие собственной гомосексуальности чаще встречается среди чернокожих геев, чем среди белых. Авторы недавно опубликованного исследования считают, что существует связь между негативной оценкой собственной сексуальности и большей распротраненностью ВИЧ-инфекции среди гомосексуальных афроамериканцев.

По данным американских Центров по контролю и профилактике заболеваний (CDC), в 2006 году на афроамериканцев (независимо от сексуальных предпочтений) пришлось 46% новых случаев ВИЧ-инфекции. По недавним оценкам, на чернокожих приходится 24% случаев ВИЧ, зарегистрированных среди гомосексуалов и гетеросексуалов. При этом доля афроамериканцев в населении США составляет около 12%. Причины подобной диспропорции не до конца понятны. Проведенные на сегодня исследования не показали большей распространенности рискованного поведения среди афроамериканцев. По-видимому, на статистику влияют одновременно несколько факторов.

Исследование Сары Глик (Sara Glick) и Мэтью Голдена (Matthew Golden), опубликованное в Journal of Acquired Immunodeficiency Syndromes, подчеркивает роль стигмы, связанной с гомосексуальностью.

Если среди белого населения США с 1973 по 2008 год доля мужчин, категорично осуждавших гомосексуальность, сократилась с 71% до 53%, то среди чернокожих американцев этот показатель практически не изменился с 70-х годов (72% в 2008 году). Аналогичная закономерность видна и среди МСМ: в данной группе гомосексуальность считали «неправильной» 57% афроамериканцев и только 27% белых.

Обнаружилась корреляция между негативным отношением к гомосексуальности и готовностью пройти тест на ВИЧ: среди осуждавших гомосексуальность тест прошли 36%, в то время как среди более терпимо настроенных мужчин соответсвующий показатель составил 73%.

Приведенные цифры не могут служить неоспоримым доказательством того, что разница в распространенности ВИЧ между этническими группами связана именно с гомофобией. Тем не менее авторы исследования убеждены, что такую возможность исключать нельзя.

В частности, люди, знающие о своем ВИЧ-положительном статусе, чаще готовы изменить поведение, чтобы не допустить передачу вируса другим, а также обратиться к медикам за лечением. Предыдущие исследования продемонстрировали, что чернокожие МСМ чаще выбирают себе чернокожих партнеров. В совокупности вышеназванные факторы приводят к снижению готовности пройти тест на ВИЧ.

Оригинальный текст: Reuters, http://www.msnbc.msn.com/id/39691638/ns/health/

Источник: http://community.livejournal.com/lgbt_grani/693606.html

Читать далее

К вопросу о численности

В докладе, опубликованном в понедельник 4 октября в «Журнале половой медицины» (Journal of Sexual Medicine), говорится, […] что хотя около 7 процентов опрошенных мужчин и женщин сообщили, что их ориентация — гомосексуальная, число людей, вступавших в половые отношения с лицами одного с ними пола — выше.

Исследование основывалось на национальном опросе более 5800 американцев в возрасте от 14 до 94 лет, проведенном в прошлом году. Его авторы считают, что это наиболее полное исследование сексуальных практик американцев за последние два десятилетия.

Источник: http://www.voanews.com/russian/news/US-Sex-Survey-2010-10-04-104264094.html

Читать далее

Гомофобія як психологічна і соціальна проблема в сучасній Україні

Олександр МОСТЯЄВ, науковець, звертається на сторінках сайту www.politikan.com.ua до питання гомофобії в сучасному українському суспільстві. Стаття вийшла друком в Українознавчому альманахові.

(Круглий стіл «Гендерна освіта в Україні: досвід, проблеми, перспективи»)

Україна декларує своє бажання приєднатися до Європейського Союзу. Однією з вимог вступу до нього є обов’язкове дотримання прав ЛҐБТ (ЛҐБТ — абревіатура, утворена від перших літер слів — лесбійки, ґеї, бісексуали, трансґендерні індивіди). В ЄС визнана пріоритетність дотримання прав людини та демократії, а права людини — це світський, а не церковний принцип, тому вони повинні співвідноситись з законом.

Хоча Україна першою з колишніх республік СРСР відмінила у 1991 р. кримінальне переслідування ґеїв, рівень гомофобії у країні залишається досить високим навіть у порівнянні із колишніми соціалістичними країнами Європи та республіками Балтії. Не в останню чергу це зумовлено майже повною відсутністю ґендерної освіти та курсів, присвячених проблемам толерантності та людської сексуальності.

А останнім часом в українському суспільстві розгортається антигомосексуальна істерія, буквально цькування гомосексуалів з боку ряду суспільних організацій, партійних та релігійних діячів.

У той же час у демократичних і розвинених країнах світу визнано, що гомосексуальність є частиною особистості, гомосексуальна орієнтація не може бути змінена. Біологами, соціологами, сексологами та етнологами доведено, що вона є різновидом норми, нехай і менш поширеним, ніж гетеросексуальність, і що вона не створює ніяких загроз для суспільства, що гомосексуали є серед населення кожної країни у певному невеликому відсотку — за різними опитуваннями від 1—2% до 5—6%.

Як і в інших країнах, в Україні є ґеї та лесбійки. Їхня чисельність за різними соціологічними даними оцінюється від 420 тис. до 1,2 млн. осіб, тобто від 0,9 до 2,6% українців. Також з середини 90-х рр. в Україні розвивається ЛҐБТ-рух, існує ряд періодичних видань, нічних клубів, інтернет-ресурсів для ЛҐБТ тощо.

Одне з визначень гомофобії — стійке негативне ставлення та ірраціональні страхи, пов’язані з ґеями та / або лесбійками і їхнім способом життя. Поняття охоплює не тільки комплекс негативних поглядів і почуттів стосовно гомосексуальності та людей, які виявляють себе або сприймаються як гомосексуальні, але і активні дії, часто агресивного або насильницького характеру, що призводять до дискримінації та порушення прав людини.

Межу між звичайним негативним ставленням до гомосексуальності та гомофобією провести досить складно. Як правило, гомофобія супроводжується негативними емоціями, у той час, як негативне ставлення обмежується лише декларуванням якоїсь позиції. Будь-яка активна боротьба з проявами гомосексуальності є гомофобією. Тому гомофобія може бути спрямована не тільки проти ЛҐБТ-осіб, але і їхніх друзів, симпатиків, суспільних діячів, що захищають їхні права, митців, що популяризують способи самовираження ЛҐБТ, науковців та викладачів, що поширюють об’єктивну і неупереджену інформацію про ЛҐБТ, а, крім того, проти осіб, які з тих чи інших причин здаються схожими на гомосексуалів.

Для визначення звичайного негативного ставлення використовується поняття «гомонегативізм», під яким розуміється суто інтелектуальне неприйняття гомосексуальності. Так, судження, засновані на оцінці моральності гомосексуальної і бісексуальної поведінки, а також дії на підставі уявлень, уподобань, закону, соціальної прийнятності або інших інтелектуальних причин є гомонегативізмом. Однак, коли у ході безпосереднього особистого спілкування з особами гомосексуальної орієнтації або соціальної діяльності присутні фобічні прояви виразних емоцій страху, тривоги або відрази, має місце гомофобія. Більша частина негативних стереотипів та поглядів на гомосексуальність сформована культурними чинниками, тому запропоновано також термін «антигомосексуальні забобони».

Причини гомофобії

Підліткова гомофобія. Для підлітків характерна клановість та нетерпимість до нетипових, несхожих однолітків. Вона спричиняє досить агресивне неприйняття гомосексуальності. Підліткові групи пронизані гомофобною атмосферою. Часто для їхніх членів участь у «полюванні» на ґеїв стає чимось на зразок ритуалу дорослішання, засобом підвищити авторитет у групі і подолати власну латентну (неусвідомлену) гомосексуальність. Це особливо характерно для пострадянських суспільств, в яких досить поширені авторитарні й асоціальні підліткові групи і значний вплив на їх виховання має кримінальна субкультура. Ненависть до «гоміків» — засіб підтримки їхньої солідарності, вона їм допомагає утвердитися у власній проблематичній маскулінності. Страх перед гомосексуальністю психологічно травмує також і гетеросексуальних підлітків, особливо тих, що мають привабливу або м’яку зовнішність.

Інтерналізована гомофобія розвивається переважно у гомосексуалів і є наслідком того, що вони виховуються в суспільстві, де нормою вважається гетеросексуальність, а гомосексуальність та інші нерепродуктивні форми активності, розглядаються як відхилення від норми. У такому випадку гомофобія — функція сексуальної тривожності, вираз прихованого страху перед власними гомосексуальними бажаннями.

Відкриті гомосексуали, а також іміджі жіночного чоловіка або юнака у латентного гомосексуала можуть викликати неусвідомлені естетичні та еротичні відчуття, які вступають у конфлікт із інтеріорізованими культурними нормами, віруваннями та світоглядом, витісняються у підсвідоме і часто сублімуються у формі гомофобної агресії.

Інтерналізована гомофобія також може розвиватися у гомосексуалів і бісексуалів, які бояться або відчувають відразу до гомосексуальності, оскільки не хочуть визнати гомосексуальність у собі та виключають для себе гомосексуальну поведінку. Одні з них пригнічують власні гомосексуальні бажання та прагнення (латентні гомосексуали), інші ж цього не роблять, але можуть зазнавати різні негативні емоції — комплекс провини, тривогу, докори сумління і т. д.

Маскувальна гомофобія. Інколи гомо- або бісексуальна особистість всіляко приховує свої потреби від суспільства, а публічно засуджує гомосексуальність. Така гомофобія є засобом «відвернути від себе можливі підозри у наявності гомосексуальних схильностей».

Чинниками виникнення такої гомофобії є подвійна мораль, лицемірство та конформізм, а також фінансові та політичні інтереси. При цьому доволі часто такі затяті гомофоби таємно практикують гомосексуальну поведінку та ретельно приховують її. Своєрідним засобом подолання такого лицемірства інколи стає публічне викриття відомих політиків та релігійних діячів. З нещодавніх подібних прецедентів — випадок з американським членом республіканської партії та затятим противником ґей-руху, членом сенату штату Каліфорнія Роєм Ашберном та членом правління американської Національної асоціації з дослідження та терапії гомосексуальності, ярим гомофобом Джорджем Рекерсом.

Гомофобія для гетеросексуальних державних та суспільних діячів також може бути зручним засобом: публічно наголошуючи на аморальності гомосексуальності, вони часто маскують власну аморальність. Крім того, гомофобія, як і інші соціальні страхи та форми групової ненависті, часто загострюється у моменти соціальних криз, коли потрібен зримий ворог чи цап-відбувайло. Під приводом боротьби за моральну чистоту політичні діячі стимулюють масові страхи та забобони і, посилюючи боротьбу з їхнім джерелом — гомосексуалами, відвертають увагу від інших соціальних та економічних проблем.

Гомофобія як прояв гегемонної маскулінності. Гомофобія тісно пов’язана з сексизмом, ґендерним і сексуальним шовінізмом. Головна соціальна функція такої гомофобії — підтримка непорушності системи ґендерної стратифікації, заснованої на чоловічій гегемонії та пануванні.

Гегемонна гомофобія спрямована на встановлення відносин залежності та підпорядкування, демонстрацію та закріплення статусних відмінностей. Цьому сприяє культ агресивної маскулінності та гетеросексизм, активно насаджуваний ЗМІ та поп-культурою. Вона найбільше виявляє себе у замкнених чоловічих спільнотах (тюрма, армія і т. ін.). З іншого боку, таким спільнотам може бути притаманна значна гомосексуальна активність. Проте табу на гомосексуальну поведінку серед рівних призводить до того, що ініціатором гомосексуального акту завжди стає ієрархічно вищий, «справжній» чоловік, статевий акт як правило не супроводжується ласками, партнер-акцептор розглядається як нижча істота, яку як правило зневажають. Такий одностатевий секс насправді виступає інструментом демонстрації сили, влади, визначає становище в ієрархії. Такі відносини пояснюються ототожненням «пасивного» з «жіночим», а жіноча роль «пов’язана з усім тим, що злодійська і бандитська романтика повністю відкидає як щось негідне справжнього чоловіка».

Компенсаторна гомофобія. Цей різновид гомофобії може розвиватися у жінок різного віку. Вона формується як емоційна компенсація дефіциту в особистому житті жінки задоволеності від власних сексуальних стосунків. Її чинниками можуть стати як особистий досвід відмови гомосексуалів від вступу у сексуальні зносини, так і відсутність емоційних та еротичних співпереживань жінки із власним чоловіком. Крім того, вона може розвиватись у т. зв. «старих дів».

Ідеологія гомофобії. Гомофобія властива деяким традиціоналістам та релігійним фанатикам. Перші віддають беззаперечну первинність традиційним уявленням про сім’ю та мораль і виходять з того, що «у минулому» про гомосексуальність відкрито не говорилося. Якщо засудження гомосексуальності тільки декларується, то це — різновид гомонегативізму. Однак, якщо при цьому ображається людська гідність гомосексуалів, а тим більше — здійснюються певні гомофобні дії, то гомонегативізм переходить у гомофобію.

Виразно антисексуальні релігії, такі як юдаїзм і християнство, більш нетерпимі до гомосексуалів, ніж інші. Нетерпимість щодо гомосексуалів з’явилася не сама по собі, а як наслідок боротьби у давні часи християнства за свій вплив на політику та суспільство з іншими релігійними течіями, в яких гомосексуальна поведінка розглядалася або як різновид нормальної сексуальної поведінки, або ж навіть як релігійно освячена діяльність. Пізніше вона стійко посилювалась у часи гонінь на єретиків, була використана як одне з обґрунтувань знищення ордену тамплієрів. Після розгрому ордену звинувачення у гомосексуальності стало чи не головною зброєю в арсеналі хрестових походів та інквізиції.

Сучасна ідеологія гомофобії часто використовує релігійне обґрунтування, проте ігнорує реальні факти, вона супроводжується невіглаством щодо дійсної поширеності та психологічних особливостей гомосексуалів і ґрунтується переважно на вірі.

Проте, серед сучасних християн не існує єдиної думки з приводу гомосексуальності, дослідниками виокремлено шість оцінок, які переходять від найбільш консервативних до ліберальних поглядів, від засудження до повного визнання рівності сексуальних орієнтацій.

Відношення до засудження церквою гомосексуальності не може бути однозначним. З одного боку, згідно принципу свободи совісті та переконань, якщо гомосексуальність засуджується на підставах тлумачення релігійного вчення, то така точка зору має право на існування. Такі погляди слід розглядати як доктринально обумовлений гомонегативізм. З іншого боку, коли церква домагається ідеологічної монополії на суспільну мораль, це суперечить світському принципу побудови держави, а релігійне обґрунтування у світській державі не може стати підставою для суспільного засудження гомосексуальності. Також слід звернути увагу, що навіть у сфері церковного життя інколи важко визначити межу між звичайним засудженням та мовою ворожнечі, між доктринальним гомонегативізмом та приниженням честі і гідності, між бажанням уберегти вірних від гріха та закликами до дискримінації гомосексуалів.

Правова база такого розмежування серед членів Ради Європи (до якої входить і Україна) тільки розробляється. Проте, Парламентською асамблеєю Ради Європи однозначно засуджується мова ворожнечі — ті з промов, які пропонують «узаконити дискримінацію чи розпалити ненависть, засновану на нетерпимості» щодо ЛҐБТ, і зазначено, що «межа між розпалюванням ненависті та злочином і свободою вираження думок повинна бути визначена відповідно до прецедентного права Європейського суду з прав людини».

Як однозначно гомофобні можна оцінити лише ті побудовані на релігійних аргументах промови, які підбурюють до насильства або упередженого ставлення до осіб гомосексуальної орієнтації.

З точки зору тоталітарної свідомості (а наше суспільство ще недалеко відійшло від тоталітаризму), гомосексуал небезпечний вже тим, що він — інакомислячий, дисидент, який відрізняється від інших, тому його треба репресувати. І досі найбільш кровожерливі, нелюдські режими, що нехтують правами людини, вводили і вводять гомофобію у ранг державної політики. Проте, якщо психологічні та сексистські форми гомофобії нічим не маскуються, то підтримувана державою гомофобія прикривається ідеологічним обґрунтуванням:

• турботою про чистоту нації;
• захистом нації від виродження;
• турботою про традиційні, насамперед, сімейні, цінності;
• турботою про суспільну мораль;
• турботою про підвищення рівня народжуваності;
• прагненням до викорінювання злочинів на гомосексуальному ґрунті;
• впровадженням у суспільство настанов певної релігії (що, зокрема, характерно для сучасних ісламського та православного фундаменталізмів).

У той же час гомофобія, як підтримувана державою, так і окремими політичними силами, переслідує суто політичні цілі:

• гомофобія використовується як елемент політичної «гри» та засіб поширення політичного впливу;
• з її допомогою намагаються узаконити порушення недоторканності приватного життя з боку держави;
• вона може бути засобом розправи з потенційною або дійсною опозицією, політичними опонентами або іншими опонентами влади;
• вона виступала і виступає як один із засобів масових репресій у тоталітарних режимах (виразний приклад радянської історії — введення у 1934 р. кримінального переслідування за гомосексуальність та наслідки цього для суспільства).

Гомофобія є обов’язковим атрибутом деяких політичних течій, переважно неототалітарного та консервативного напрямів. Агресивне відношення до гомосексуалів проявляють ку-клукс-клан та американські, російські і чимало інших течій неонацистів (але не всі).

Соціальна шкода від гомофобії

Оскільки ЛҐБТ — об’єктивно існуюча соціальна група, що існувала й існує в усіх суспільствах, гомофобія приносить шкоду насамперед представникам сексуальних меншин. Але так само вона приносить шкоду усьому суспільству загалом, оскільки створює обстановку нетерпимості, взаємної підозри та знущання.

Шкода для життя і здоров’я гомосексуалів. Найбільш очевидними є наслідки для представників ЛҐБТ.

У гомосексуалів унаслідок гомофобної обстановки збільшується у порівнянні із гетеросексуалами кількість симптомів, які зазвичай пов’язані з негативними емоціями, депресією, тривожними та стресовими розладами. Так, у доповіді американської федеральної цільової групи з самогубств серед молоді зазначено, що молоді ґеї та лесбійки мають більш високий ризик самогубств, і що це є провідною причиною смерті серед молодих людей, які вважають себе частиною сексуальних меншин. Вони також більш схильні до саморуйнування, як то зловживання алкоголем і наркотиками. Гомофобна обстановка у суспільстві утруднює можливість мати близькі, інтимні стосунки з особами своєї статі і, як правило, обмежує спілкування ЛҐБТ зі значною частиною населення, а також обмежує відвертість та щирість у сімейних відносинах. Також вона утруднює утворення постійних одностатевих пар та сприяє безладному та безособовому сексу. Крім того, гомофобна обстановка у суспільстві гальмує злагоджені й ефективні дії уряду та суспільства у відповідь на пандемію СНІДу.

Криміногенні наслідки гомофобії. Гомофобія у поєднанні з відсутністю об’єктивних знань щодо гомосексуальності та гомосексуальної субкультури, є серйозною перешкодою для розкриття злочинів, здійснених гомосексуалами або проти них. Крім того, відсутність відповідних знань сприяє протиправним діям з боку правоохоронних органів щодо гомосексуалів, призводить до упередженості і пред’явлення помилкових звинувачень.

Часто гомофобія стає стимулом та обґрунтуванням вибору об’єктів протиправних дій. Зазвичай насильницькі злочини здійснюються особами із низьким соціально-економічним статусом, підлітками та юнаками, особливо із неблагополучних районів міст та сіл, особами, пов’язаними із кримінальним світом, представниками окремих субкультур (скинхеди, ультранаціоналісти, релігійні фанатики), особами із садистськими схильностями, і навіть міліцією. Серед таких злочинів найбільш поширені два типи:

Гомофобія з хуліганством і спричиненням шкоди здоров’ю. Хуліганський мотив гомофобії заснований на інстинктах агресії і самоствердження. Гомофобія з хуліганськими мотивами особливо поширена серед примітивних, архаїчно бісексуальних кримінальників, що будують свої ієрархічні відносини на гомосексуальному насильстві.

Гомофобія з розбійними нападами чи грабунком. Тут переважає розбійний мотив. Він зустрічається нерідко серед груп так званого «ремонту» — молодіжних угруповань, що здійснюють напади на відвідувачів «плешок». Зовнішнім мотивом вважається боротьба зі «збоченцями», але основний і очевидний — грабіж та розбій.

На додаток до цього поширена у суспільстві гомофобія сприяє здійсненню інших злочинів, як то шантаж та здирництво. Так, особа може бути шантажована мафіозними угрупованнями або окремими злочинцями з метою отримати політичні, економічні або інші переваги або ж просто отримати велику грошову суму. Головним аргументом злочинців при цьому виступає розголошення сексуальної орієнтації шантажованих осіб.

Ще один варіант злочинної діяльності у суспільстві, де поширена гомофобія, — наклеп стосовно гетеросексуалів, що займають ті чи інші високі посади, щодо нібито їхньої гомосексуальності. Це може призвести до непередбачуваних юридичних, політичних та економічних наслідків. Так, подібні наклепи у радянські часи часто використовувались для репресій, а зараз вони можуть слугувати засобом дискредитації політиків або усунення економічних конкурентів.

Проте найбільше занепокоєння викликають серйозні злочини, здійснені на ґрунті гомофобії безпосередньо — зґвалтування (чоловіками — лесбійок, гомосексуальних, або на вигляд андроґіних чи жіночних чоловіків), а також вбивства на ґрунті патологічної ненависті. Зокрема, вбивства ґеїв часто характеризуються крайньою жорстокістю: супроводжуються тортурами, різаниною, нанесенням каліцтв, а також побиттям і демонстрацією наміру буквально «стерти з обличчя Землі» людину через її сексуальну орієнтацію.

Негативні соціально-психологічні наслідки гомофобії

Гомофобія створює у суспільстві негативну атмосферу. ЛҐБТ постійно змушені приховувати свою орієнтацію від оточення, інколи навіть від близьких друзів, а також від родичів. У разі ж її розкриття їм загрожує публічне приниження та насильство з боку однолітків, упритул до побиття та каліцтв. У сім’ї розкриття також може мати наслідком як мінімум тиск та спроби «вилікувати», але може мати місце і фізичне насильство, а у деяких випадках навіть відмова батьків від дитини.

Але й у більш зрілому віці гомосексуали часто підлягають агресії, образам честі і гідності, побиттю. Часто гомофобія є приводом для знущань і навіть побиття з боку поліції (міліції), гомофобія є одним із провідних мотивів дідівщини в армії, а також знущань, приниження, побиття та зґвалтувань у тюрмах. Розкриття гомосексуального статусу особи може призводити до послаблення або розриву сімейних і дружніх зв’язків, і якщо не до звільнення, то до прохолодного або упередженого відношення на роботі.

Негативні економічні наслідки гомофобії. Американські і європейські корпорації визнають, що гомофобія шкідлива для бізнесу. По-перше, ґеї та лесбійки складають невелику, але все ж вагому частину споживачів, на яких має бути спрямований ринок, зокрема у сфері реклами та специфічного споживання. По-друге, ґеї та лесбійки не можуть оптимально функціонувати на роботі, коли вони постійно стурбовані з приводу ставлення та гомофобної поведінки своїх колег. Тому деякі фірми навіть почали пропонувати семінари для своїх співробітників з метою зменшення гомофобних поглядів.

Вплив гомофобії на культуру. Сучасні суспільства у більшості характеризуються високим культурним плюралізмом, кожна культура являє собою різноманіття форм, образів, способів дискурсу і т. п. У більшості культур існує гомосексуальна субкультура, яка є носієм провідних форм макрокультури, однак має й інтернаціонально специфічні риси. Гомофобна обстановка у суспільстві може вплинути на статус гомосексуальної субкультури:

• репресивний — приховування її від суспільства, витиснення її у резервацію;
• толерантний — суспільство терпить її, але не визнає;
• громадянський — суспільство визнає її як легітимну частину національної макрокультури.

В останніх двох випадках ЛҐБТ-спільнота отримує можливість інституюватись у вигляді суспільних організацій, товариств, клубів і т. п. Останні виконують ряд позитивних суспільних функцій, завдяки їхній діяльності стає доступним вільне спілкування, пошук партнера, спільне дозвілля, обмін інформацією і т. п.

Гомофобна обстановка підтримує у суспільстві страх перед різноманіттям, обмежує можливості самореалізації, сприяє налаштуванню суспільної думки проти культурного плюралізму. Гомофобія підриває загальні принципи гуманізму, створює подвійні стандарти у його реалізації — його принципи застосовуються вибірково. Це також сприяє розвитку інших форм нетерпимості, як то ксенофобія, расизм, сексизм. У кінцевому підсумку це гальмує розгортання внутрішнього розмаїття культури, призводить до її однобічного розвитку.

Гомофобія як національна проблема. Хоч і менш очевидним, але більш всезагальним є негативний ефект гомофобії для нації як цілого — насамперед тому, що у ній створюється штучно сегрегована неповноправна соціальна група. У формуванні сучасних націй одним із важливих напрямків модернізації була ліквідація станових привілеїв, а також ґендерної нерівноправності. Ліквідація цих видів нерівноправності була пов’язана із зростанням перш за все правової однорідності суспільства та ліквідацією панування у суспільстві спочатку аристократичної меншості, потім чоловіків — приблизно половини нації над іншою половиною. Як теоретичне узагальнення процесу соціального об’єднання виникло вчення про права людини як основу правосуб’єктності нації та рівності всіх її громадян перед законом. Природним її етапом стало прагнення ліквідувати будь-які форми нерівності і дискримінації, і у ХХ ст. вже йдеться про дотримання прав меншостей — расових, національних, класових, релігійних, мовних, сексуальних. У випадку ж дискримінації жінок та сексуальних меншин процес національного об’єднання набуває особливого загострення — адже дискримінуються природні, об’єктивно існуючі частини нації.

Щодо сексуальних меншин доведено, що вони не причиняють жодного об’єктивного збитку суспільству. З іншого боку, саме гомофобія як неприязне ставлення до представників сексуальних меншин часто призводить до збитків — образ, насильства, гетеросексизму, але найбільша шкода від неї — інституйована гомофобія.

Під інституйованою гомофобією розуміється закріплення у законодавстві держави кримінального переслідування за гомосексуальні стосунки, юридичних та інших законодавчих форм дискримінації за ознакою гомосексуальної орієнтації.

Крім того, збитки приносять неінституйовані форми гомофобії, які можуть спричинюватись державними посадовими особами, політиками та пересічними громадянами. Вони виражаються у двох найбільш поширених формах:

— мові ворожнечі (hate speech) — промовах, які принижують гідність окремої людини або соціальних груп на підставі сексуальної орієнтації;

— гомофобних діях, спрямованих як проти ЛҐБТ-осіб, так і проти гетеросексуалів, що схожі на представників ЛҐБТ або підтримують ЛҐБТ, зокрема захищають їхні права.

Варіантами мови ворожнечі також є проголошення гомосексуальності патологією, збоченням, хворобою, протиприродним явищем і т. п., що можуть робити окремі науковці, релігійні фанатики та діячі церкви.

Гомофобні дії — це пряме або непряме насильство та переслідування, спричинене ворожістю до уявної або дійсної гомосексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності їх об’єктів.

Інституйована та неінституйована гомофобія сприяє тому, що відволікає увагу нації від дійсно важливих питань, з якими вона стикається, відвертає енергію суспільства від більш конструктивних починань, а також сприяє дискримінації частини нації.

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації. Сучасна теорія прав людини передбачає, що у суспільстві мають бути гарантовані права всіх меншин, включаючи і сексуальні. Вагомою частиною громадянського суспільства є рух за права сексуальних і ґендерних меншин, які борються за толерантне відношення до гомосексуальності, а також за прийняття законодавчих заходів, котрі гарантували б їм рівноправ’я в усіх сферах суспільного життя, і які стимулюють зміну відношення до гомосексуалів з боку суспільства у напрямку більшої терпимості.

У наш час у багатьох країнах світу розвивається рух за права сексуальних та ґендерних меншин, спрямований проти дискримінації їх у суспільстві. Вони визнають, що не існує якихось особливих прав гомосексуалів, всі форми дискримінації щодо них — невиконання звичайних загальних прав людини.

У коло домагань руху за права ЛҐБТ, зокрема, входить не тільки заклик до скасування правових та релігійних форм дискримінації, але і вимога юридичного захисту від дискримінації та покарання тих форм гомофобії, які наносять фізичну або моральну шкоду конкретно негетеросексуалам.

У ряді країн було прийнято закони, що карають злочини, здійснені на ґрунті ненависті проти гомосексуалів — на початок вересня 2010 р. вони прийняті у вісімнадцяти країнах Європи, серед яких не тільки найбільш розвинені країни Західної Європи, але і колишні радянські та соціалістичні республіки, як то Хорватія, Румунія, Естонія та Литва, а у ПАР права гомосексуалів гарантовано у конституції.

Проте, у світі існує ряд країн, в яких за добровільні одностатеві стосунки застосовуються штрафи або позбавлення волі, подекуди понад 10 років і навіть пожиттєво. У цьому списку — частина країн ісламського світу (на території СНД — Туркменія та Узбекистан), країни з ідеологічно заангажованими режимами (у тому числі тоталітарні, як КНДР), а також колишні англійські та португальські колонії, які успадкували елементи старого кримінального кодексу метрополій. У ряді країн — Мавританії, Судані, Сомалі, Ємені, Саудівській Аравії, Ірані, Афганістані застосовується смертна кара. Також вона локально застосовується у північних (мусульманських) регіонах Нігерії, а за одним із джерел — у Чечні (Російська Федерація).

Дотримання прав ЛҐБТ як необхідна умова європейської інтеграції. У Декларації Європейського Парламенту, яка була прийнята у 1998 р., було зазначено, що парламент «не дасть своєї згоди на вступ до [ЄС] будь-якої країни, яка своїми законами або здійснюваною політикою порушує людські права лесбійок і ґеїв».

У Лісабонській угоді, що замінює конституцію ЄС, яка вступила у силу 1 грудня 2009 року, у ст. 5b зазначено, що «При визначенні та здійсненні своєї політики та діяльності Союз має прагнути боротися з дискримінацією за ознакою статі, раси чи етнічного походження, релігії або переконань, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації».

Відсутність дискримінації ЛҐБТ — необхідна умова членства у Раді Європи. Це, зокрема, регулюється Резолюцією № 1728 [35] та Рекомендацією № 1915 [36], обидві які — під назвою «Дискримінація на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності» — були прийняті на пленарному засіданні ПАРЄ 29 квітня 2010 р., в якому брала участь і українська делегація.

Зокрема, у цих резолюціях країн-учасниць Ради Європи закликано до того, щоб забезпечити право ЛҐБТ на свободу самовираження, засуджено мову ворожнечі, зокрема з боку офіційних осіб, визнано недопустимими публічні дискримінаційні заяви стосовно ЛҐБТ, зобов’язано прийняти та впровадити національне антидискримінаційне законодавство, яким було б гарантовано захист громадян від порушення їхніх прав на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.

Держави-члени Ради Європи повинні також забезпечити ефективні юридичні механізми захисту прав ЛҐБТ. Особливо важливим визнано впровадження освітніх програм з розвитку шанобливого ставлення до ЛҐБТ в органах державної влади, судовій системі, збройних силах, медичних установах, навчальних закладах, спортивних федераціях.

Рекомендовано також забезпечити законне визнання одностатевих партнерств «у разі, якщо національне законодавство розглядає таке визнання». Сучасна Україна є членом Ради Європи і декларує своє бажання приєднатися до Європейського Союзу, отже має виконувати згадані вимоги.

З 2005 року 17 травня у США, Канаді, Європі та низці інших країн світу відмічається Міжнародний день протидії гомофобії. В Україні ЛҐБТ-активісти, правозахисники та прихильники рівних прав відмічають його з 2007 р. різноманітними акціями, хоча дедалі більше стикаються із протидією щодо їх відкритого влаштування.

Гомофобія в Україні та проблеми її подолання. Моральний занепад українського суспільства, спричинений пануванням більшовизму, зумовив зростання руху за моральне відродження у країні. Однак, в основу такого відродження досить часто покладається у першу чергу християнська мораль, яка помилково вважається єдиним джерелом моралі для нашого суспільства. Проте така позиція суперечить основоположним принципам як демократії, так і прецедентного права Європейського суду з прав людини. Негативним побічним ефектом такого підходу стала популяризація консервативної християнської оцінки гомосексуальності як гріха та протиприродного явища.

Це, у свою чергу, призвело до поширення у суспільстві морального осуду та стигматування ЛҐБТ-осіб, обґрунтування цим гомофобної політики та дискримінаційних заходів з боку держави та окремих державних діячів, а також до розвитку антигомосексуального руху. Ситуація загострюється антигомосексуальною інформаційною політикою, здійснюваною більшістю ЗМІ, частиною працівників освіти та культури. Через це рівень толерантності щодо гомосексуалів, перш за все чоловіків, з часів проголошення незалежності змінився мало, про що свідчать статистичні дані. У 1991 та в 2006 роках Київський міжнародний інститут соціології провів заміри рівня толерантності до чоловіків з гомосексуальною орієнтацією, використавши запитання «Якою мірою Ви згодні чи не згодні з судженням „Суспільство має ставитися до гомосексуалістів як до всіх інших людей“». Дані КМІС свідчать про те, що за 15 років, які минули від 1991 року, в Україні дещо зменшилась частка населення, яке тією чи іншою мірою не згодне з тим, що суспільство має ставитися до гомосексуалів як до всіх інших людей (з 34,9% до 28,5%). При цьому не змінилася частка прихильників рівного ставлення (33,7% та 33,3%) та зросла частка тих, хто дає посередню оцінку — «і згодні, і не згодні» (з 8,9% до 16,3%) .
Однак, результати опитувань, проведені в Україні на замовлення ЛҐБТ-організації «Наш світ» у березні 2002 та березні 2007 рр., демонструють помітне зростання гомофобії. У відповідь на питання: «На Вашу думку, мешканці України, що мають гомосексуальну орієнтацію, повинні мати такі ж самі права, що й інші громадяни нашої країни?» відповіді показали, що збільшився відсоток людей, які виступають проти надання гомосексуалам однакових із гетеросексуалами прав та поменшало людей, які виступають за рівноправність. Обидва опитування виявляють й інші загальнонаціональні закономірності:

• жінки виявляють меншу гомофобність, ніж чоловіки;
• чим освіченішими є респонденти, тим толерантніше вони ставляться до людей з іншою сексуальною орієнтацією;
• молодші за віком люди толерантніші від старших, за винятком хлопців-підлітків;
• міські жителі толерантніші за сільських;
• найбільш терпимо до ґеїв і лесбійок ставляться жителі Києва і АР Крим, менш толерантно — жителі сходу країни, а найбільш гомофобні — західні і центральні регіони України.

Українські ЛҐБТ-організації проводять систематичний моніторинг стосовно дотримання прав людини щодо ЛҐБТ і регулярно публікують звіти. У 2008—2009 рр. ними було зафіксовано понад 50 випадків дискримінації та гомофобної агресії, які здійснювалися як щодо ЛҐБТ-осіб, так і щодо гетеросексуалів.

Серед найбільш відомих фактів гомофобної агресії за останні роки слід відзначити зрив презентації фільму «Бруно» у приватному кінотеатрі, спроби погрому на презентації антології квір-поезії у Львові та Києві, спалення арт-галереї Павла Гудимова у Києві, де напередодні того відбувалася дискусія про гомосексуальність.

Про зростання системної гомофобії в Україні свідчить достатньо висока чисельність гомофобних мітингів і демонстрацій, у той час як жодного легального ґей-параду або запланованого мітингу на захист сексуальних меншин проведено так і не було.

Як і в інших країнах світу, в Україні із зростанням ЛҐБТ-руху зростає антигомосексуальний рух. У ньому беруть участь переважно клерикальні утворення або пов’язані із ними клерикальні організації. Його провідником є утворена в 2003 р. організація «Любов проти гомосексуалізму» (ЛПГ), лідером якої є Руслан Кухарчук.

Вже сама назва організації ображає людську гідність гомосексуалів, які здатні любити так само, як і гетеросексуали. Як свідчить аналіз програмних документів, доктринальні положення ЛПГ засновані частково на застарілих стереотипах, частково на маніпулюванні та підміні понять. Організація виступає проти «пропаганди гомосексуалізму» і гомосексуальності загалом. Його ідеологи вважають гомосексуальність гріховною, аморальною та збоченням, вважають її набутою, відмовляють гомосексуалам у наявності почуття любові, стверджують, що вони ненавидять сім’ю, та твердять, що гомосексуальності можна позбавитись. У свою чергу, любов вони пов’язують тільки із відносинами чоловіка та жінки. Подив визиває конструкт «гомодиктатура», під яким очевидно розуміється не тільки захист прав ЛҐБТ, але і будь-яке поширення об’єктивної інформації про гомосексуальність. Стверджується, що гомофобія є різновидом «інакомислення», яке ніби то хочуть подавити ЛҐБТ і встановити у країні тоталітарний режим. Проте, прихильники ЛПГ самі відкидають принцип толерантності, притаманний розвиненим демократичним суспільствам, виступають за покарання тих осіб, які захищають гомосексуалів та їхні права. Під виглядом захисту фундаментальних прав людини на свободу віровизнання, слова та сім’ю вони пропагують порушення цих самих прав щодо гомосексуалів.

Серед заходів, які проводить ця організація, — звернення до державних органів з метою посилення дискримінації представників ЛҐБТ, різноманітні пропагандистські карнавали та маніфестації, спрямовані проти них та на захист сім’ї, моральності, протидію виродженню нації, яке, вважають, розпочнеться, якщо бодай якісь права людини щодо гомосексуалів будуть дотримуватись.

Серед інших діячів антигомосексуального руху слід відзначити клерикальні організації Комітет зі збереження християнської спадщини та громадську організацію «Покров Богородиці». Зокрема, вони влаштували у Львові 11 квітня 2010 р. парад і мітинг, спрямовані на пропаганду гомофобії. Вони вимагали від Президента прийняти законодавчі акти, спрямовані на дискримінацію гомосексуалів України: заборонити поширення інформації про гомосексуальність, заборонити реєстрацію одностатевих партнерств, впровадити закон про заборону переслідування за гомофобію і закон про заборону усиновлення дітей гомосексуалами.

Серед політичних партій України жодна досі не заявляла про те, що буде боротися з дискримінацією гомосексуалів. Навпаки, більшість політиків зайняли виключно гомофобну позицію. Причому в Україні, на відміну від європейських країн, гомофобні позиції займають навіть ліві партії, зокрема соціалісти та комуністи.

Особливо характерна гомофобія для ультраправих українських націоналістів. Так, Олег Тягнибок, голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода», публічно виступає за впровадження кримінального переслідування за добровільні одностатеві стосунки між дорослими чоловіками.

Загалом українцям бракує інформації про людей із гомосексуальною орієнтацією. У переважної більшості громадян залишається упереджене стереотипне сприйняття сексуальних меншин. Вони судять про ґеїв та лесбійок по епатажних образах виконавців з шоу-бізнесу, персонажах популярних фільмів чи по характерній поведінці фемінізованих гомосексуалів. Значно менше людей знає звичайних ґеїв і лесбійок — рідних, сусідів, колег по роботі, оскільки переважна більшість їх приховує свою орієнтацію. Українські правозахисники називають серед основних причин високого рівня гомофобії в Україні брак інформації, систематичні кризи в економіці, домінування патріархального укладу та традиційної або новонадбаної релігійності, потурання з боку держави антигомосексуальному рухові. Байдужими залишаються ті суспільні інститути, які в Європі розглядаються як головні гравці у здійсненні заходів, спрямованих на подолання дискримінації ЛҐБТ, — навчальні заклади (школи та університети), сім’ї, ЗМІ та національні уряд. Також для успішного подолання гомофобії практично не залучено ліберальних представників традиційних українських релігійних конфесій та зовсім не залучено міжнародних представників тих ліберальних конфесій, які визнають права ЛҐБТ. Серед інших важливих заходів могли б бути розробка інформаційно-освітніх матеріалів про ЛҐБТ, поглиблення наукових, перш за все ґендерних, соціологічних та історичних досліджень, пов’язаних з проблемами гомосексуальності в Україні, зростання поширення об’єктивної і неупередженої інформації про ЛҐБТ.

Бракує також волі і бажання політиків сприяти зменшенню дискримінації ЛҐБТ, і не тільки через власні переконання, а і тому, що політики заграють із громадськістю, більшість якої, у свою чергу, не розуміє серйозність проблеми дискримінації щодо ЛҐБТ або ж негативно ставиться до них. Проте, держава та лідери нації мають йти попереду, формувати ставлення, відповідне до декларованих цілей демократії та євроінтеграції.

Слід зазначити, що незалежно від того, яке в людини походження гомосексуальності, життя у неї одне, і від суспільства залежить, чи проживе його вона гідно, як цілісна особистість із повним прийняттям власного Я, чи під пресом гомофобії, з внутрішньою роздвоєністю, відторгненням частини себе, у стані стресу та депресії.

Олександр Мостяєв, науковець
Читать далее

О геевских талантах

Часто вспоминают, когда говорят о гомосексуалах, что они суть талантливы и приводят перечень великих. Не касаясь критериев (подчас весьма произвольных), по которым такие списки составляются, и оставляя в стороне гипотезы генетической предрасположенности, попробуем дать простенькое объяснение наблюдаемому феномену с позиций социально-психологических.

Итак, в обществе существует стигма в отношении гомосексуалов. Чтобы ее избежать или уменьшить гомосексуал может либо не говорить никому о своих неодобряемых свойствах, либо переместиться из более стигматизирующего окружения в менее стигматизирующее.

Практически, второй способ может быть реализован и переездом в крупный город, и изменением социального окружения на более образованное. Причем стремление к изменению окружения на более образованное действует скорее всего неосознанно: успехами в учебе подросток и молодой человек компенсирует свою исключенность из коллектива сверстников.

Жизнь в крупном городе и бОльшие успехи в получении образования создают благоприятную атмосферу для того, чтобы заложенный в каждом талант мог раскрыться.

Таким образом, парадокс: общество, угнетая гомосексуалов, их возвеличивает.
Читать далее

Речь представителя потерпевшего на последнем заседании суда в процессе «Роман Зуев против Сергея Маркова»

Автор — Елена Алексеевна ВАСИЛЬЕВА, юрист проекта «Сеть» в Донецкой области

24 января 2010 г. в кв. 144 дома 10 по ул. Пинтера в г. Донецке произошел вопиющий инцидент. Молодой человек с высшим образованием, работник органов внутренних дел — тот, кому государство доверило защищать и охранять нас с вами, забывает о чести мундира и жестоко избивает человека.

В ходе судебного разбирательства, сторона защиты, нарушая уголовно-процессуальное право, всячески пыталась показать негативный моральный облик потерпевшего, подчёркивая то, что он не является гетеросексуалом.

Да, Зуев Роман — гомосексуал, но он добрый и отзывчивый молодой человек. Кроме того, гомосексуальность не является ни грехом, ни тем более болезнью.

Проведённая судебно-медицинская экспертиза подтверждает, что обвиняемый, Марков Сергей жестоко и безжалостно избил Зуева, и в этом даже не раскаивается. А зачем??? Он придумал для себя оправдательную версию, в которой и пытается убедить суд. Дескать, ничего страшного не произошло. Ну толкнул, ну ударил, ну получил Зуев травмы средней тяжести. Так ведь не просто так, а за брата. Только не совсем логично всё получается.

Марков, такой весь заботливый и любящий брат, после того как узнаёт, что его брат, Марков Валентин травмирован, не в больницу бежит, чтобы из первых уст врачей узнать о состоянии здоровья близкого ему человека, а к потерпевшему Зуеву, чтобы расправиться с ним.

Наконец-то нашелся реальный повод, чтобы проучить Зуева. И Марков, пользуется этим поводом в полном объёме. Он не только избивает Зуева, нанеся ему серьёзные телесные повреждения, в результате которых потерпевший надолго становится нетрудоспособным, но и разбивает ноутбук Зуева. То, в каком состоянии находится ноутбук (рассыпается по винтикам), опровергает версию Маркова о том, что это произошло случайно. Эти слова, мягко говоря, не убедительны.

Знакомясь до суда с материалами дела, я никак не могла для себя найти ответ на вопрос: зачем Маркову понадобилось разбивать ноутбук??? Но в ходе судебного разбирательства всё стало ясно.

Марков, очень негативно относится к Зуеву именно из-за того, что тот гомосексуал, и пытался убедить хозяйку квартиры, у которой арендовал комнату Зуев, Демченко Наталью (Марков был её любовником) в том, чтобы она отказала в жилье Зуеву. В свою очередь Демченко не спешит выгонять Зуева, так как он её устраивает как квартирант, а к его сексуальной ориентации она относится терпимо.

Поэтому расчёт Маркова был очень прост: понимая, что избитый Зуев будет долго еще нетрудоспособен, лишить его и последнего дохода — подработки по интернету. И как следствие неплатежеспособного Зуева выселить из квартиры. А для этого все средства хороши.

Выступающий в суде Марков Валентин, оправдывая обвиняемого — своего старшего брата, пытается убедить суд (а может и свою семью) в том, что на гей-вечеринки он ходит не для развлечения, а из-за работы, которую ему якобы предоставляет Зуев. При этом выясняется, что никаких документов о том, что Зуев в качестве работодателя предоставлял Маркову Валентину работу, суду предоставлено не было. Таких документов не может существовать.

Хочу заметить, что сотрудники ночного клуба начинают работу с 19 ч. Валентин, появившись в тот злополучный день в клубе в 21 час, поясняет это тем, что именно в это время подходит большинство отдыхающих. Тем не менее Валентин пытается убедить нас, что в клуб «Пинта» он пришёл к 9 часам вечера для работы в качестве администратора. Более того, с его слов, он не только пришёл, но и приступил к работе в качестве администратора и только спустя какое-то время, его из администратора перевели в охранники.

В то же время свидетель Расулов Руслан даёт показания, которые противоречат показаниям Маркова Валентина. Пытаясь подтвердить версию Валентина о том, что Валентин был приглашен в клуб для работы, свидетель Расулов Руслан заявляет, что именно он должен был работать охранником в этот день в клубе «Пинта», но ему отказали в связи с тем, что на это место взяли Валентина Маркова.

Марков Валентин рассказывает нам трогательную историю о том, как ночью, зимой, он сумел рассмотреть молодых людей, которые лепили снежки, чтобы разбить окна. Красивый рассказ не только противоречит логике, но и законам природы. Согласно архиву статистики в ту ночь было облачно, туманно, морозно −19–21, а главное, снег был сухим, поэтому в снежки лепиться не мог.

Стремление Валентина как-то оправдать беcчеловеческий поступок своего брата мне понятен. Но на лицо так же и тот факт, что вся эта история, которую нам здесь в зале суда так трогательно, с мельчайшими подробностями поведал Марков Валентин, рассказана с одной целью: скрыть от следствия истинную причину, из-за которой Марков Сергей избивает Зуева.

Валентин, как никто другой знает, как негативно его брат относится к гомосексуалам, более того, именно из-за неприязни к геям и был избит сам Валентин. Поэтому ему, как человеку, который часто посещает вечеринки геев, понятен тот стыд и боль, которую испытывают люди, когда их оскорбляют, унижают, избивают из-за из нетрадиционной сексуальной ориентации.

Ваша Честь, Украина, идя по пути демократии, ратифицировала европейское законодательство, частью которого, является защита от дискриминации и предубеждённого отношения социальных меньшинств, в том числе геев и лесбиянок. К сожалению, наше общество по-прежнему остаётся порой очень жестоким по отношению к людям нетрадиционной сексуальной ориентации.

И это понятно: долгие годы гомосексуалы считались преступниками. Да, сегодня законодательство в Украине меняется, придёт время и поменяется мышление. Я уверена, что люди начнут толерантно относиться к гомосексуалам и перестанут преследовать геев только за то, что они не такие, как все. И поэтому первые шаги к демократии и законности надо делать сегодня, сейчас.

Я прошу суд удовлетворить ходатайство потерпевшего Зуева Романа и уведомить прокурора о совершении подсудимым Марковым Сергеем Александровичем преступления, по которому ему ещё не было предъявлено обвинение, т. е. по ст. 161 УК Украины, а материалы по ст. 161 выделить в отдельное производство и направить прокурору для решения вопроса о возбуждении ещё одного уголовного дела в отношении Маркова Сергея.
Читать далее

Основные результаты Интегрированного исследования домохозяйств Национального ин-та статистики Великобритании в отношении сексуальной идентичности

Опрошено около 450 000 респондентов, представляющих все Соединенное Королевство. Из них почти 250 000 чел были в возрасте 16 лет и старше, им и ставился вопрос об их сексуальной идентичности, получено почти 240 000 ответов. Население Великобритании составляет 62 000 000, следовательно  этот опрос охватил около 0.7% британцев.

Результаты опубликованы в отчёте: Joloza T., Evans J., O'Brien R. Measuring Sexual Identity: An Evaluation Report. — Office for National Statistics, 2010. — 30 p.

Опрос продолжался 12 месяцев (с апреля 2009 по март 2010). Вопросы исследования, касающиеся стиля жизни респондентов, в частности о сексуальной идентичности, были протестированы в экспериментальном исследовании 2008 г., в котором участвовали свыше 3600 человек, кроме того ряд позиций опросника, в т. ч. и о сексуальной идентичности были протестированы на фокус-группах с целью добиться однозначного их понимания как респондентами, так и персоналом исследования.

Как видно, подход весьма основательный и очень недешевый. Цель: получить данные высокой точности на очень высоком географическом разрешении.

1.5% британского населения в возрасте 16 лет и старше идентифицировали себя как ЛГБ, при этом на ЛГ приходится 1%, на Б — 0.5%. Как видим, соотношение 2:3. Интересно отметить, что оно такое же соотношение негетеросексуальных идентичностей получается и в наших опросах, в частности опросе Альянса 2009 и ПРООН 2010 г.

Авторы сопоставляют свои данные с результатами других опросов. Британские данные близки друг к другу с учетом разницы в методологии, дизайна выборок и формулировок — от 1.1 до 2.4% населения отнесли себя с 2008 по 2010 гг к ЛГБ. Что же касается данных извне Соединенного Королевства, то тут интервал значений шире: от 1% в данных Системы наблюдения за факторами рискованного поведения Северной Дакоты (США, 2004) до 4.6% в данных Системы наблюдения за факторами рискованного поведения Вермонта (США, 2002). При этом видно, что при увеличении выборок получаемые значения становятся менее экстремальными и приближаются к 1.5—2%.

Люди, идентифицирующие себя как ЛГБ, в среднем, существенно моложе тех, которые идентифицируют себя как гетеросексуалы: 64.9% ЛГБ приходятся на возраст до 45 лет, тогда как среди гетеросексуалов люди этой же возрастной группы составляют
48.6%.

Среди ЛГБ больше доля мужчин, чем доля женщин (54.6 и 45.4% соответственно). Вместе с тем, женщин больше среди бисексуалов, чем среди тех, кто отнес себя к группе геев и лесбиянок.

Люди, идентифицировавшие себя как ЛГБ, реже склонны идентифицировать себя с религией: 33.5% ЛГБ против 20.4% гетеросексуалов не идентифицируют себя с какой-либо религией.

Более высокая доля людей среди геев и лесбиянок (49.1%) занимает управленческую должность или является профессионалом, по сравнению с гетеросексуалами (30.6%) или бисексуалами (28.1%). Среди бисексуалов больше никогда не работавших или временно не занятых.

Геи и лесбиянки обнаруживают тенденцию обладать более высоким уровнем образования по сравнению с теми, кто идентифицировал себя как гетеро- или бисексуал. Отличия в уровне образования отражаются на занятости и принадлежности к социально-экономическим классам: более двух третей (68.6%) гетеросексуальных респондентов в возрасте от 16 до 64 лет имеют постоянную работу; среди геев и лесбиянок таких больше (74.8%), а среди бисексуалов — меньше (63.0%).

Гетеро- или бисексуальные респонденты чаще оказываются в формально зарегистрированном союзе (брак или гражданское партнерство), чем геи и лесбиянки.

Гетеросексуалы и ЛГБ практически не отличаются в оценке состояния своего здоровья: 78.8 и 78.1% соответственно считают его хорошим. Однако го между геями и лесбиянками с одной стороны и бисексуалами с другой существуют значимые отличия в оценке своего здоровья: 80.4% первых назвали его хорошим, тогда как среди вторых так считают только 73.6%.

ЛГБ старше 18 лет чаще курят или курили в прошлом по сравнению с такой же возрастной группой гетеросексуалов.

Относительно места проживания: среди жителей Лондона ЛГБ 2.2%, тогда как остальные регионы по доле ЛГБ близки к среднебританскому показателю (1.5%).

Читать далее

Успешное завершение первого в Украине уголовного дела, в котором пострадавшим был гей

1 октября 2010 г. завершились слушания первого доведенного до суда в Украине уголовного дела по обвинению бывшего милиционера Маркова Сергея Александровича в избиении донецкого гея Зуева Романа Владимировича.

(подробнее о проишествии здесь)

Приговор вынесен: два года условно, возмещение материального и морального ущерба пострадавшему. Вторая часть обвинения — ненавистнические мотивы этого преступления — выделена в отдельное дело и отправлена на доследование в прокуратуру.


Следует сказать, что успешное завершение этого процесса (мы не требовали крови, нам было важно вынесение любого обвинительного приговора как прецедента), было бы невозможно как без личного мужества Романа, его желания несмотря на угрозы со стороны милиции добиться торжества справедливости, его открытости в отношении своей сексуальной ориентации, так и без помощи юриста общественной организации «Донбас-СоцПроект» Васильевой Елены Алексеевны, работающей в рамках совместного немецко-украинского проекта «Сеть».

Местное ЛГБТ-сообщество также принимало самое живое участие в этом любопытном деле: как женщины, так и мужчины из сообщества своим присутствием на судебных заседаниях (в том числе, в футболках «Гомофобия лечится») поддерживали уверенность Романа и Елены в том, что они не останутся один на один с проблемой.




Читать далее

Размышления после конференции

Квир, концепция, отрицающая существующую систему распределения власти по гендерному признаку, имеет логическим следствием действия, направленные на подрыв всей системы общественного порядка и, в этом смысле, она идеологически близка анархизму. Именно поэтому она никак не может быть интегрирована в стратегию нынешнего ЛГБТ-движения, направленную на сотрудничество с нынешним общественным порядком, на игру по его правилам.

Эта революционная идея находит самый живой отклик в сердцах «дворянства и разночинства», тогда как «священство» настроено более консервативно.

Интересно, однако, что когда я задал вполне закономерный вопрос, готов ли кто-то из симпатиков идеи радикальных действий, например прайдов (пусть даже немногочисленных, выглядящих как маргинальное событие — важно, что оно самой своей маргинальностью пытается «взорвать» систему), возглавить процесс подготовки таких мероприятий, я получил отрицательный ответ со ссылкой на то, что у каждого из них есть что терять.

Таким образом, революция нуждается в пассионарии — священной жертве на алтарь общего блага, в человеке, которому и терять нечего, и который даже готов пострадать лично, столкнувшись с системой.

К сожалению, такая позиция нехороша с этической точки зрения, это таскание каштанов из огня чужими руками. Я полагаю, что убеждения свои человек должен быть готов подкрепить личными усилиями и личными действиями. В противном случае это смахивает на лицемерие.

Существует ли способ интегрировать, хотя бы частично, эти концепции светлого будущего в реальную политику настоящего?

Если принять точку зрения Д. Воронцова о том, что изменение семьи как ячейки общества и медиатора между личностью и социумом, то выходом представляется движение не в направлении признания однополых браков, а в направлении признания семьей любых типов и конфигураций отношений какого угодно количества индивидов.

С одной стороны это безумно усложнит брачно-семейное право, в другой позволит включить в европейский брак (пока что регулируемый «христианскими ценностями») мусульманское, напр., многоженство :)

К сожалению, надежда на то, что невероятная сложность образовавшейся системы приведет к ее отмиранию, кажется напрасной — ни законы, ни обслуживающая их бюрократия не проявляют тенденций к упрощению и могут существовать очень долго — вплоть до ближайшей революции.

Небольшая надежда только на то, что общемировой тенденцией является отказ либеральных государств от регулятивного вмешательства в приватную сферу — как одеваться, что думать, как трахаться и т. д.

Читать далее

Однополые семьи Украины — невидимая реальность

(доклад на конференции «Модели семьи: трансформации и развитие», г. Харьков, 25 сентября 2010 г.)

Ссылка для цитирования: Касянчук М. Женские и мужские однополые семьи — невидимая реальность // Моделі сім'ї: трансформації та тенденції розвитку. Матеріали конференції 25.09.2010: збірка доповідей та тез / упор. А. Б. Шаригіна, Громадська організація Харківське жіноче об'єднання «Сфера». — Харків: Видавництво «Точка», 2010. — C. 43–47.

1. Инфо об исследовании

В 1991 г. Украина отменила сталинскую статью, предусматривавшую криминальное преследование за добровольные сексуальные контакты между мужчинами. Несмотря на прошедшее с тех пор время, наличие «иных мужчин и женщин» продолжает будоражить общественное сознание, свидетельством чего являются как многочисленные публикации в массовой прессе, так и использование «черно-голубого пиара» в политических разборках.

Однако даже те, кто принимает факт существования гомосексуалов и признает наличие у них ряда гражданских прав, часто не готовы бывают безэмоционально и объективно обсуждать вопрос «однополая пара как полноценная ячейка общества и аналог гетеросексуального брака».

В значительной степени это может быть связано с нехваткой информации об этом явлении, которое с лихвой компенсируется ходульными мифами, тиражируемыми СМИ.

Первое на пост-советском пространстве фокусированное исследование однополых партнерств выполнено в 2009 г.

Основные характеристики выборочной совокупности таковы:

Опрошено 527 гомо- и бисексуалов из 24 областей Украины, АР Крым и г. Киева. Среди них 65% мужчин и 35% женщин. Возраст опрошенных — от 15 до 72 лет. Около четверти (23%) респондентов имеют опыт пребывания в официальном гетеросексуальном браке или неофициальном гетеросексуальном сожительстве. Большая часть респондентов (57%) имеет законченное высшее образование, 65% имеют постоянную работу. Не скрывает свою сексуальную ориентацию от посторонних людей треть опрошенных (32%).

В целом, опрошена достаточно социально-адаптированная выборка.

Мой доклад будет посвящен одному из самых простых результатов этого исследования в сопоставлении с более свежими данными других авторов.

Подробнее с результатами вы можете познакомиться в брифе, а самое подробное изложение их вы можете найти в нашем отчете, размещенном для бесплатного скачивания в интернете, на сайте Центра «Наш мир».

2. Сколько МСМ и ЖСЖ состоят в партнерстве?

Этот вопрос закономерно возникает, когда речь идет об изменении законов. Его подтекст: стоит ли городить огород ради нескольких, возможно, человек? Поэтому понятно и желание ЛГБТ-сообщества дать недвусмысленный ответ.

И тут мы вынуждены констатировать, что на пост-советском пространстве лишь сравнительно недавно осознали необходимость не просто позаимствовать западные цифры — те пресловутые проценты Кинзи, вокруг которых сломано столько копий и которые цитирует каждый, кому охота высказаться на тему «сколько ЭТИХ», но иметь собственный материал для адвокационных усилий.

В 2006 г. в Украине была проведена оценка численности уязвимых по отношению к ВИЧ групп, в том числе МСМ. В 2008 и в 2910 были проведены последующие оценки. Они тоже касались только мужчин. Женщины остались «за бортом». Тем не менее, в отсутствие других данных, приходится пользоваться этими. В среднем, оказалось, что социально-доступных МСМ у нас 1% от мужского населения в возрасте 15-49 лет.

Я не буду сейчас подробно останавливаться на том, как эти данные получены и каковы их границы правдоподобия. Важно то, что они служат основой расчетов количества однополых пар.

Далее важно знать, какова доля гомо- и бисексуальных мужчин и женщин состоит в партнерстве. К счастью, на этот вопрос уже есть чем ответить.

В 2000 г. Центр «Наш мир» опросил своих корреспондентов. В частности, люди отвечали на вопрос «Есть ли у Вас постоянный друг/партнер?». 35% ответили утвердительно.

В 2009-м в рамках фокусированного исследования однополых партнерств, результаты которого я, собственно, и докладываю, уже 68% респондентов и респонденток ответили утвердительно на тот же вопрос, при этом среди женщин было больше пар, чем среди мужчин (69 и 59% соответственно).

Казалось бы, качественный скачок: число пар выросло вдвое! Однако возьму на себя смелость предположить, что несмотря на потепление общественного климата в отношении ЛГБТ за прошедшие 10 лет, это увеличение является мнимым.

Во-1, ни та, ни эта выборки не являются в строгом смысле репрезентативными: люди отбирались отнюдь не случайным образом.

Во-2, в опросе 2009 г. приняло участие существенно больше женщин, чем в опросе 2000 г. А женщины, как мы увидели из результатов этих и из литературы, несколько более склонны поддерживать партнерские отношения, чем мужчины.

В-3, сама формулировка вопроса дает возможности разночтения: «Есть ли у Вас однополый партнер?» можно понимать и как вопрос о наличии более-менее постоянного партнера для секса (без взаимных обязательств), так и как вопрос о наличии того человека, брак с которым, как поэтически говорят христиане, заключен на небесах.

Более точная формулировка — «Опишите Ваше фактическое семейное положение... — живу с мужчиной» — была использована в дальнейших исследованиях и она дала значительно более скромные цифры.

Так, в опросе Международного Альянса по ВИЧ/СПИДу 2009 г. вариант
«живу с мужчиной-партнером» указали 20% респондентов, в опросе ПРООН 2010 г. — 28%, а согласно «Карточкам контакта с МСМ» в совместном немецко-украинском проекте «Сеть» мужчин, живущих вместе с партнером, было 20% (529+960=1489 чел).

В целом, как видим, различие формулировок не позволяет напрямую сопоставлять цифры, но ясно, что мужских однополых пар, живущих вместе и ведущих совместное хозяйство, много — примерно пятая часть от попавших в исследования гомо- и бисексуалов. Что же касается женщин, то таких пар по-крайней мере столько же, а может даже больше — и это предмет дальнейших работ.

Таким образом, однополое партнерство, нравится это кому-то или нет существует как масштабное явление. Оно, однако, невидимо для государства, его законодательства и для большинства наших сограждан.

Следовательно, однополое партнерство можно квалифицировать как социально-дезадаптированное, законодательно не защищенное, маргинализированное, т. е. вытесненное на обочину общественной жизни.

Безусловно, такое положение имеет следствием множество проблем, на которые указывали наши респонденты и респондентки.

3. Проблемы и предлагаемые пути решения

Проблемы, с которыми сталкивались наши респонденты, в подавляющем большинстве случаев были связаны не с партнерством, как таковым, а с окружающими их людьми.

Отсутствие понимания со стороны самого близкого окружения — со стороны родственников и гетеросексуальных друзей, бойкот, дискриминация на рабочем месте, неравнодушное отношение милиции и т. п.

Однако опрошенные отмечали и такие специфические проблемы как невозможность получить совместный кредит или вступить в права собственности вместе со своим партнером, невозможность законным путем урегулировать спорные имущественные вопросы при расставании с партнером, отсутствие права отказаться от дачи свидетельских показаний в отношении партнера, невозможность наследовать имущество умершего партнера и невозможность усыновить ребенка партнера.

Если первая группа проблем связана с изменением общественного климата, продвижением идеи толерантности и уважения к разнообразию, то вторая группа легко решается внесением изменений в Семейный кодекс, т. е. сугубо законодательным путем. К сожалению, это не то, что не делается, но даже не признают наши власти вообще существования этих вопросов — ЛГБТ-организации не раз направляли обращения и в Минюст, и в другие органы власти (напр., 109 пунктов Шеремета), но в ответ получали по большому счету отписки, когда Минюст отфутболивает в Академию правоведения, а та, в свою очередь, ссылается на отсутствие госзаказа на соответствующие разработки.

Проблемы мужчин и женщин, конечно, не одинаковы. Так, с осуждением и отсутствием понимания со стороны ближайшего окружения чаще встречаются мужчины, для мужчин сложнее усыновить ребенка своего партнера и т. п.

И напоследок: так стоит ли городить огород? На вопрос, если бы в Украине была разрешена регистрация однополых пар, 77% респондентов (84% женщин и 72% мужчин) однозначно ответили «ДА».

Таким образом, в ЛГБТ-сообществе существует большая потребность в хотя бы частичном законодательном урегулировании вопросов, связанных с однополым партнерством.

А исследование, малую часть результатов которого я вам сегодня представил, может и должно быть продолжено академической наукой в сотрудничестве с заинтересованным в этом сообществом.
Читать далее

РЕЦЕНЗІЯ на видання «Феномен гомосексуальності на сторінках української преси: Звіт із результатів контент-аналітичного дослідження» (2010)

Бібліографічний опис
Стулова Г. В., Касянчук М. Г., Лещинський Є. Б. Феномен гомосексуальності на сторінках української преси: Звіт із результатів контент-аналітичного дослідження / [Громадська організація] «Донбас-СоцПроект». — Видано за фінансової підтримки Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні. — Донецьк, Цифрова типографія, 2010. — 72 с.


Актуальність
Дослідження щодо особливостей висвітлення ЛГБТ-проблематики в українській пресі характеризуються високим ступенем актуальності в академічному та публіцистичному дискурсах.
Рецензоване видання певною мірою заповнює дослідницьку нішу у відповідному академічному дискурсі, хоча звуженість дослідницької бази до двох друкованих видань накладає певні обмеження на релевантність висновків.

Наукова цінність
В цілому, у виданні витримано вимоги до наукових публікацій. Дослідження характеризується науковою новизною та створює добре підґрунтя і виконує мотиваційну функцію для дальших наукових досліджень щодо висвітлення ЛГБТ-проблематики в мас-медіа.

Прикладна цінність
Дослідження є, безумовно, корисним для активістів ЛГБТ-руху, з одного боку, та працівників мас-медіа, з іншого, дозволяючи скоригувати їхню роботу в бік оптимізації задля досягнення кращих результатів у відповідності до своїх функціональних обов’язків, професійної мотивації та наявних цілей.

Термінологія
[Додаток] С «Ґлосарій» є цілком виправданим у рецензованому дослідженні. Проте слід зазначити низку недоліків у термінологічних аспектах публікації:
* не всі терміни, включені до Ґлосарію, згадані в основному тексті звіту;
не всі специфічні терміни, використані в основній частині звіту, є розтлумаченими в Ґлосарії (напр., стереотипи ґендерні, маскулінність геґемонна, асиметрія ґендерна, транзит ґендерний, ґламур, нормалізація, міфологізація, девіація, маскулінність субординатна);
*деякі терміни, вжиті співавторами, є незрозумілими (патрифаміліарний).

Грамотність
Загалом, текст публікації не справляє враження вичитаного на достатньому коректорському рівні. Трапляються лексичні помилки (в тому числі в назві: «звіт із результатів» замість належного «звіт за результатами»; інший приклад — «сталися факти» замість належного «сталися випадки»), орфографічні (напр., «пост-радянський» замість правильного «пострадянський», «персонажей» замість «персонажів»), а також пунктуаційні.
Текст написаний з використанням авторської орфоепії, особливо помітної через заміну «г» на «ґ» (напр., «ґлосарій» замість нормативного «глосарій»).

Дизайн і технічне виконання
Лаконічне, консервативне оформлення публікації цілком відповідає академічному статусові видання ad hoc.
Обрані формат видання (А4) та спосіб брошурування (на скобах) є прийнятними з огляду на зручність читання. Щільність і білизна використаного для друку паперу є оптимальними.
З недоліків оформлення: колонтитули слід було би відмежувати від тексту горизонтальною рискою на всю ширину сторінки; мають місце надто короткі кінцеві рядки абзаців (напр., у другому абзаці на с. 37).

Ілюстратив
У рецензованому виданні немає ілюстративного матеріалу. Його присутність, на нашу думку, збагатила б комплексне сприйняття матеріалу читачем. Ілюстраціями до видання могли б виступити скановані зображення окремих публікацій, згаданих на сторінках дослідження.
Цілком доречним виглядало б розміщення у виданні фотографій співавторів звіту.

Бібліографічні реквізити та копірайт
Бібліографічні реквізити та копірайт указані у виданні належним чином.

Зауваження за змістом
1. Номер публікації Ґ. Дебора — [30], — згаданий на с. 8, не відповідає 30‑й позиції в розділі «Бібліоґрафія».
2. Зауваження авторів, що буцімто «не визначено дійсний рівень гомофобії і толерантності до осіб цієї сексуальної орієнтації» (с. 9) є спірним, оскільки в розпорядженні дослідників є дані, отримані в результаті кількох відповідних досліджень ТОВ «КМІС ЛТД».
3. Ми пропонували би уникати застосування слова «республіка» до незалежних держав, як це зроблено щодо Узбекистану в огляді «Контент-аналітичні дослідження ЛҐБТ та ґендеру» (с. 10).
4. Змістовно невиправданим є зіставлення поняття «ґламур» з «пошуками нових задоволень» (с. 14).
5. На с. 19 зазначено, що «час публікації має позиції з 1999 по 2009 рік», а нижче згадано «проміжок часу в 10 років», у той час, як період 1999–2009 рр. охоплює не десять років, а одинадцять.
6. Потребують додаткового роз’яснення запропоновані варіанти за категорією «спрямованості інформації» — рекомендаційна, стверджувальна, оцінна, декларативна (с. 20). У разі неможливості чітко їх розтлумачити читачеві — є пропозиція взагалі зняти ці характеристики.
7. Категорії «сфери громадського життя» (с. 20–21) та «сфери громадського життя, в яких сталися факти упередженого ставлення до ЛҐБТ, дискримінації та скоюваних проти ЛҐБТ злочинів на ґрунті ненависті, повідомлені в публікаціях» (с. 22–23) значною мірою перетинаються. Слід було би чіткіше артикулювати по тексту різницю між цими категоріями щоразу при згадці якоїсь із них.
8. Висновки з підрозділу 3.1.3 «Автори» не є, на нашу думку, значущими, тому що немає зіставлення з подай приблизним розподілом публікацій, не присвячених ЛГБТ-тематиці, за відповідними категоріями. З особистого досвіду роботи з пресою ми знаємо, що значна частина статей загального змісту подається в пресі без підпису автора.
9. Висновок авторів, що, мовляв, «ЗМІ […] не торкаються болючого питання гомофобії і злочинів на ґрунті ненависті в українському соціумі» (с. 47), видається таким, що не відповідає дійсності. Принаймні, не варто було би поширювати висновки, зроблені на підставі двох друкованих видань на ЗМІ як такі.
10. З того факту, що в 63 % публікацій ЛГБТ-тематика становить лише частину матеріалу, слід було би зробити висновок про значну включеність ЛГБТ-тематики до соціального контексту.
11. Незрозуміла принципова різниця між «темами інформації» та «сферами суспільного життя в публікаціях з ЛҐБТ-проблематики» (с. 52–53).
12. Деякі неточності містяться в дефініціях Ґлосарію ([додаток] С), але це радше є провиною упорядників Національного глосарію ЛГБТ-руху та ЧСЧ-сервісу України, на який спиралися співавтори. Неточності містяться, зокрема, в таких статтях як «депатологізація» та «мова ворожнечі».

Рекомендації
Дії щодо рецензованого видання
*Чітко артикулювати, на які саме цільові аудиторії спрямовано видання.
*Поняття, розтлумачені в Ґлосарії, позначати в тексті спеціальним чином (напр., сизим шрифтом), щоб читач міг звернутися в разі їх недостатнього розуміння до Ґлосарію.
*Розіслати по одному примірнику звіту провідним бібліотекам і вузам країни, зокрема у бібліотеку ім. Вернадського, Національну парламентську бібліотеку, НаУКМА, Харківський ун‑т ім. Каразіна, ЛНУ ім. Франко.
*Доробити звіт з урахуванням викладених зауважень і опублікувати його 2‑гу, виправлену, редакцію у pdf-форматі на блозі ГО «Донбас-СоцПроект» та Інформаційному сервері ЛГБТ-руху України (http://lgbtUA.com).
*Опублікувати одну чи декілька наукових статей за результатами дослідження в академічних періодичних виданнях, визнаних ВАК України.
Рекомендації на майбутнє
*Продовжити дослідження у галузі висвітлення ЛГБТ-проблематики в українських мас-медіа.
*Критично ставитися до термінології Національного глосарію ЛГБТ-руху та ЧСЧ-сервісу України.
*Залучати професійних коректорів для належного вичитування майбутніх видань.

Святослав ШЕРЕМЕТ,
експерт Постійної референтної групи з питань ЛГБТ-спільноти
та ЧСЧ-сервісних проектів в Україні
07–08.09.2010
Читать далее