24 авг. 2018 г.

Як мені було соромно

Прийом в посольстві України в Естонії. Запрошено естонців. На прийомі звучить українська — ОК, сумнівна англійська — ОК. Жодного слова естонською (точніше, одне було, але від одної запрошеної естонки же). Тяжко було знайти перекладача? В Таллінні? Серйозно?

Далі. Запрошені (персонально!) естонці є депутатами естонського парламенту та учасниками абсолютно волонтерського пікету на підтримку України, що триває вже 4 рік. Чи прозвучало хоч слово подяки їм від працівника посольства? Самі вгадаєте, чи підказати, що ні?

Третє, про колоніалізм у продовження до мови. Презентація проекту місцевої громади про видатних українців в Естонії: тут от наш князь заснував Тарту і взагалі ми такі тут круті як варені яйця. На сайті проекту з естонської — назви міст, решта тексту без перекладу. Короче, #Тартунаш

Як нам сказано, свято в Україні не свято, як нема пісень. Перша арія звучить французькою, друга і третя українською. Мабуть, з поваги до королеви Анни, дочки того князя, який заснував був Тартунаш. Знову, жодної естонської. А нашо? Бо всякі ваші туземні діялекти недостатньо гарні для нас красивих. Не для тебе мама квітку годувала.

Що про це думають естонці, я не знаю. Вони люди виховані. Але мені соромно. Соромно за українську імперську недолугість, дипломатичну зверхність або просто дурну непрофесійність.

Комментариев нет: