30 квіт. 2020 р.

Вільянді

Подорож у Вільянді тривала цілий день — о 6:30 я був вийшов з дому, о 21:30 заповз на ліжко (яке щастя, що борщ є!), 25 км пішки. Перше, що слід сказати: не ходять туди нині автобуси, можна комфортною електричкою, але теж не без пригод — траса ремонтується, тому десь на середині всіх пересадили на автобус і довезли як цінність до кінця, себто на цвинтар.

Центр Вільянді побудований дуже раціонально: церква, школа, театр, крематорій і три кладовища. Повний цикл: похрестили, навчили, розсмішили, відспівали, спалили і закопали. Ну і вокзали поруч — для лоґістики отого процесу. Був ще аеродром, але не склалось.



Цвинтарі не те щоби якісь особливі, але принаймні доглянуті та в дечому цікаві: один, так і названий — Старий, аж з 1700-х років. Інший, покинутий, — німецький на вершині пагорба, що поступово руйнується. І нарешті на третьому, Toome kalmistu біля колишньої військової частини і аеродрому (нині там чи то хрущовки, чи брєжнєвки) багато написів кирилицею.

Центр міста зараз активно ремонтується, тому там хоч і не дуже зручно ходити, але принаймні стоять туалети. Поруч з ремонтом, на вулиці (Зайвої) Ваги — спортивний центр, про що говорять не стільки вивіски, скільки скульптури, в тому числі першому естонському чемпіонові з рестлінґу. Трохи далі, на початку Талліннської вулиці, Церква Св. Івана, а за нею лежать руїни орденського замку. Я навіть не знаю, що було б краще — залишити як є з ґотично-романтичним театром просто неба, чи все ж таки відбудувати у славі.



А ще в місті є нічний клуб — Діра. Кажуть, чорна-чорна, як самий гріх. Але нині дні посту і покаяння, тому всі грішать дома, а Діра глибочіє порожнечею.

Читать далее

26 квіт. 2020 р.

Krimmi õpetaja

Наконец-то мне удалось посмотреть документальный фильм «Крымская учительница» (Эстония, 2009, автор Vahur Laiapea) — зарисовки быта одной из учительниц эстонского языка и культуры, работавших в Крыму до 2014 г. Перед этим я так погрузился в тему, что узнавал людей на экране. Пані Кадилкина, возглавлявшая одну из организаций крымских эстонцев, — конечно звезда! Что б вы понимали, действие происходит в зачуханной деревне, где приехавшая молоденькая учительница даже сортир себе своими руками вынуждена мастерить, готовясь к труду на педагогической ниве. И таких деталей в фильме валом.

Так вот, Рита Кадилкина, мадам в летах, сидит над амбарной книгой, пересчитывая бюджет организации, кто из селян сколько гривень задолжал членских взносов. Когда баланс сведён, наступает время сравнить с реальными остатками по счёту. Характерным жестом касса организации вынимается из лифчика и пересчитывается… В этом месте культурные коды совпали и я понял: тётка — наша, деньги — у сердца!

Далее наступает время раздачи гумпомощи селянам от родины предков. Я почему-то не удивился, когда прозвучало: «Так, становимся в очередь. Список должников здесь. Кто членский взнос не сдал, красивую шапочку не получил. Не забываем расписываться». Как на это реагировал оператор и учительница, не сказано. Они офигевши молчали.

Далее, собственно, школа. Наивная эстонская педагогиня просит тряпку для доски, а добрые колежанки объясняют, что надо вообще-то себе купить вот-такую губку, как в ванну. Тебе надо работу работать, ты и покупай себе средства производства!

На этом фоне мимолётная жалоба Мэри Николькой (ещё одна руководительница одной из организаций крымских эстонцев), что налоговая лишила их неприбыльного статуса и плевать хотела на обстоятельства, как-то даже не удивляет — сам гавкался с такими налоговиками в Донецке.

Ну в общем, мне очень жаль, что этого фильма нет в открытом доступе. Это беспощадный документ

Читать далее

Fiat lux!

Читаю в свободное от сна время купленный на распродаже жутко нудный роман Марта Сандера «Lux Gravis» и вдруг осознаю, что в нарисованном автором мире вообще отсутствуют женщины.

Меня начал грызть червь сомнений, полез в жёлтую прессу и вуаля — финны таки раскрутили мужчинку на откровения.

PS: роман взаправду скучный, его интересно брать только с точки зрения учебной — много полезных образованному человеку эстонских речевых оборотов

Читать далее

9 квіт. 2020 р.

Elamused ühest kunstnikust

«Vaadake Navitrolla kunstigaleriid (http://www.navitrolla.ee), kirjeldage nelja lemmikpilti».

Mina ei suutnud seda ülesannet pikka aega teha, mulle ei meeldinud üldse, mida ma nägin nendel piltidel. Lõpuks panin ma end arvuti ette istuma, avasin galerii ning endalt küsisin, mis on viga? miks need (kõik!) pildid mind vihaseks teevad?

Esiteks, need on liiga säravad — see ei ole barokk- ega india kunsti säravus, kui kõik elementid on tasakaalus. Vastupidi, see oli mingi vulgaarne, nagu laadaveiderdaja riietus. Muidugi, kunstnikul on mustvalged pildid ka, aga siin ilmus mu ärevuse teine põhjus — süžeede lollus, mida viisakalt nimetatakse naiivsuseks. Üheaegselt see ei ole Salvador Dali, kelle vormide disproportsionaalsus väljendab ja rõhutab mingisugust mõtet. Ega ei ole see Maria Primatšenko, kellel päikesenaiivsus on nagu õnneliku lapse uni, nagu kuum suvepäev jõe ääres. Vastupidi, need pildid näevad välja, nagu Windows XP kaas, st mingi masstoode, massikaup, massikultuur — just nagu laadaveiderdaja naljad.
Читать далее

E-teenused

Eestis on olemas palju e-teenuseid, ise riik end positsioneerib digiriigina. Osa neist Ukrainas samuti on olemas, aga muidugi Ukrainas kõik need ei moodusta ühtset, terviklikku süsteemi nagu Eestis, kuid eesti päritolu ukrainlanna Jaanika Merlo (alguses valitsuse, praegu Dnipro linnapea nõunikuna) püüab neid teenuseid ühendada. Mis meie siiski kasutame Ukrainas?

Esiteks, ID-kaart. Ausalt õeldes, praegu ei ole see e-teenus üldse, pigem seda kasutatakse tavalise passina, mille sees on kiip. Põhjus on väga selge — riigis pole digisüsteemi (kodanikel pole lugejaid, ametnike tenused ei seotud vastava tarkvaraga).

Teiseks, digi-retsept.Süsteem E-health on pandud tööle, aga praegusel etapil tundub see siiski mingi pilootprojekt olevat.

Kolmandaks, e-sisseastumisavaldused. Samuti, see teenus ei ole nii mugav, kui Eestis (kuidas see töötab siin ma tean oma kogemustest), aga üldiselt öeldes see töötab.

Neljandaks, e-pilet. Mitte kusagil, ainult suurtes linnades, aga töötab.

Lõpuks, meil on olemas nn e-maksuamet. Uhhh, sellele mul puuduvad tsensuursed sõnad, andke andeks, sest ei tööta see automaatselt — kogu aeg on vaja tugiteenusele helistada, isegi kui on tarvis tavalist operatsiooni (nt makse maksta) teha.

Loodan, et kunagi tulevikus kõik parandatakse ja elu Ukrainas muutub paremaks.

Читать далее

26 бер. 2020 р.

Последний вагон

Преамбула : курорт

В конце февраля — начале марта в Эстонии было всё спокойно — люди учились, ходили в кафе, занимались в спортзалах, работали… Эпидемия, конечно, активно обсуждалась, но она была где-то там.

5 марта мы выехали из Таллинна в Вильнюс, а оттуда в Друскиникай на давно запланированные и забронированные отдых и оздоровительные процедуры. И, как оказалось, заскочили в самый последний вагон последнего уходящего поезда.

Друскиникай (или, как говорят на советско-русском, Друскиники) — водный курорт, где, по рассказам, летом оздоравливалась половина Израиля. Врут, конечно, — 4 млн ну никак не поместилась бы в маленьком городке, который весь можно обойти за полчаса. Местные хвалят мера, который смог привлечь финансы из европейских структурных фондов и привести доставшуюся от совка инфраструктуру в божеский вид. Не всё и не до конца, но в значительной мере.

Дыхание эпидемии уже чувствовалось — было мало людей, а те, что ещё не успели доехать, звонили и отменяли бронирование, часть заведений была уже закрыта. Рецепционистки были так ошеломлены, что делали смешные ошибки. Так, переписывая из паспорта данные в талон на водные процедуры, они вместо фамилии указали Riigid Schengeni — Шенгена государства (перевод старается передать странно переставленный порядок эстонских слов).



На второй день стало холодно, поднялся ветер и пошёл снег — это не мешало процедурам в тёплых ваннах и бассейнах, но сильно ограничивало прогулки по городу.



Из того, что я успел сфотографировать, пока окончательно не замёрз, — подкова, минеральный источник с литовскими ведьмами, отметки уровня воды во время прошлых наводнений и памятник борцам за свободу Литвы.



Подкова раньше прибивалась над дверьми дома на удачу (в Литве кое-где этот обычай сохранился по сегодня). Соответственно, на этой большой подкове изображены символы счастья и других народов — так, эстонский уж соседствует с украинской калиной.

Литовских ведьм, вообще говоря, есть много разновидностей — как и прочей чертовщины в фолькльорах других народов. Две из них вечно танцуют около целебного источника. Его вода, говорят, лечит много всего, но её выпить решится не каждый — уж очень она солёна.

14.03.2020 : бегство

Эпидемия приближалась, заголовки прессы и сообщения правительства становились всё тревожнее, когда, наконец, 14-го было объявлено, что в дополнение к восстановленному погранконтролю 17-го Эстония закрывает свои границы (а также Латвия и Литва), поэтому жителей страны просят за два оставшихся дня вернуться. Вот засада — наш обратный билет был как раз на 17-е!

16.03.2020

По прибуттю в Таллінн (lõpuks ometi! — бо не без пригод), поліція зустріла, дала буклетик, сказала, що ми всі захищаємо старших від хвороби. Сідаю в трамвай. Порожній, адже карантин, нормальні люди дома медитують. І тут на Ласнамяє прямо ввалюється юрба російськомовних дідків і бабів з кравчучками. Сідають купно, навіть ті, що входять потім, підсажуються до них, з радістю щось там між собою говорять… Крім них в порожньому транспорті тільки я з валізою і жодної молоді чи середнього віку людини на вулиці. Ото прасті госпаді група ризику мабуть вже нічим не ризикує, бо прогули на цвинтарі ставлять. Причому, підкреслюю, не послухались порад влади тільки російськомовні пані та панове поважного віку! От і буде природній відбір, хоч потім витимуть зі сходу про ґєноцид.

22.03.2020

Здається, карантин діє — 17 березня в Естонії закрились кордони, вузи, школи, спортзали, концерти та кіно... і швидкість поширення зменшилась. Дані тут https://www.ecdc.europa.eu/en/publications-data/download-todays-data-geographic-distribution-covid-19-cases-worldwide



24.03.2020

Эх, кто не жил при совке, много потерял — дар предвидения. Вот позавчера в эстонской прессе появились заявления активистов снизу: хотим пожёстче! Я сразу вспомнил, как трудящиеся в совке просили в газетах поднять цены на колбасу. И — вуаля!

Глас простого народа не зря просил Верховную Власть решительнее бороться с недобитым бухаринско-троцкистским элементом: Власть услышала (два дня прошло) и решила нахрен закрыть торговые центры и больше двух не собираться. Также дано задание Статистике — разработать платформу для отслеживания перемещения несознательных граждан, гражданок и ихних дитёв через мобильные телефоны.

Верною дорогой идёте, товарищи! А я дальше смотрю на цифирки

28.03.2020 : из новостей

А) Даже не знаю, назвать ли это забавным или ужасным: Департамент здоровья запретил доставку тел латышей на кремацию в Вильянди — была тут такая трансграничная кооперация с ежедневным оборотом в 30-50 почивших. Причём о запрете процессии узнавали только на границе, когда тела не пропускали в Эстонию и отправляли назад в Ригу… (https://sakala.postimees.ee/6935530/terviseamet-ei-luba-lati-surnuid-eestisse-viljandi-krematoorium-kaotas-suure-turuosa).

Б) На тлі епідемії активізувалась давня адвокатка прав місцевих російськомовних Яна Тоом: взяла відкриту звітність Мовної інспекції за час, що минув з оголошення надзвичайного стану, та показала, що навіть епідемія не стала на заваді Ільмару Томускові в утисках російськомовних лікарів (https://www.err.ee/1070017/yana-toom-viirus-ei-vali-keele-jargi).

30.03.2020 : призраки прошлого

Как-то мне всё активно начинает не нравиться — когда позавчера я узнал о просроченном товаре в одной сети, было ОК (в суматохе первых дней закрытия торговых центров логистика вполне могла перепутать поставки); когда у нас на подоконнике заплесневел ананас, купленный в другой торговой сети, возникли лёгкие сомнения, но тоже тут могли быть разные трактовки (не день на окне лежал, а два), но когда сегодня в третьем приличном супермаркете я увидел, что на полках с молочкой все тетрапаки поставлены датами к стенке, а не к покупателю как раньше… Картинка взятого штурмом донецкого Метро превратилась в уверенность. И дай бог, чтобы я ошибся.

01.04.2020

Olen töötu ametlikult ja pean läbirääkimisi töötukassaga, et mitte ainult töötuskindlustust saada, vaid ka lisakoolitust.

Сьогодні — прям в тему — з’явились у пресі двійко із Siseministeerium: міністр-важкоатлет Гельме-ст. (ЕКРЕ, популіст, https://majandus24.postimees.ee/6939177/mart-helme-eesti-toidujulgeolek-ei-soltu-300-voortoolisest) та його підлегла Рут Аннус (https://www.err.ee/1071470/riik-voib-toota-jaavad-valismaalased-edaspidi-koju-saata). Обидвоє про одне — якщо ви іноземець і раптом лишились праці, їдьте додому по-хорошому, Естонія для естонців, нєча тут на наші пособія з безробіття претендувать. Поки йдеться про людей, які мають короткострокові дозвіли на працю, себто будівництво та сільське господарство. Але незабаром… Судячи з цього, уряд знає, що швидко це не кінчиться, економить навіть на дрібницях і не сподівається до швидкого відновлення економіки, коли знову буде шалено бракувати робочої сили з-за кордону.

Характерно, що, здається, вперше в новітній естонській історії уряд заговорив з людьми російською (як усно, так і у візуальних сиґналах на вулиці)…

18.04.2020 : Соціальна реклама

Авторы этой рекламы на зарплате у правительства решили напомнить по случаю Пасхи, что 1) человек грешен от природы; 2) женщина есть сосуд греха.
Покайтесь, ибо грядёт!



Маленький мальчик бомбу нашел,
В печь положил и в школу пошел.
Вечером бабушка печку топила…
Много народу ее хоронило



Так, падруга и бабушка уже тово. А сам-то? Ещё жив?



Продолжение следует…


Читать далее

25 бер. 2020 р.

Alle Menschen müssen sterben

337 років тому було в Европі неспокійно — Османська імперія взяла Белґрад і Відень (потім українцям довелось отих нещасних рятувати), Іспанія пішла війною на Францію, в Анґлії попереджено черговий теракт... Блоґери тих часів (їх називали памфлетистами) тільки про це і писали.

А от у маленькому місті тодішніх задвірок Европи в орґаніста Пахельбеля помирає дружина і він, як кажуть, саме через це пише свої Musicalische Sterbens-Gedancken — Музичні роздуми про смерть.

Попри назву, цей цикл хоральних варіацій не є депресивним. Пахельбель став модним у XX столітті — спочатку з небуття винирнув його Канон, а згодом черга дійшла і до цих варіацій, чий життєствердний дух (бо ж Alle Menschen müssen sterben — Всі люди мусять вмерти), як здається, недарма народився 1683 року, бо саме тоді з урятованого українцями Відня почала свою переможну ходу світом кава

Читать далее

24 бер. 2020 р.

Hülged Eestis

Mina ei ole suur looduskaamerate fänn, see tundub mulle igav. Mul on vaja mitte vaatlust, vaid aktsiooni — mida intensiivsemalt, seda parem. Seetõttu praktiliselt mitte kunagi ei kasuta mina neid võimalusi, mis annavad Eesti looduskaamerad. Kui tahaksin looduses olla, läheksin ma sinna ise.

Aga ühel hetkel hakkasin ma Vilsandi rahvuspargi kaamerat vaatama. See kaamera paigaldati mere äärde, kus asub hüljeste lesila. Alguses mõtlesin ma, et rannas on ainult suured kivid ja linnud kivide peal. Aga aja jooksul üks must kivi hakkas liikuma, tema tagant roomas välja veel valge ning ma taipasin kohe, et need on mitte kivid, vaid hülged.

Kas see oli huvitav? On küll, sest ma arvasin, et hülged elavad kusagil põhjapool, mitte Eestis.

Читать далее

23 бер. 2020 р.

Amandus Heinrich Adamson

Hiljuti kirjutasin ma Ukraina Vikipeedia jaoks artikli Krimmi eestlastest — teemast, mida vene okupatsioonivõimud tihti kasutavad, proovides Eestit mõjutada (https://uk.wikipedia.org/wiki/Кримські_естонці). Ma olen väga üllatunud, kui teadsin, et tuntud Uputatud laevade monumendi Sevastopolis lõi ka eestlane, Amandus Heinrich Adamson. Ta lõi ka Krimmis vähemalt kaks skulptuuri — Russalka ning Tüdruk Arsõ ja Ali-Baba (mõlemad on Mishhoris).

Amandus Adamson (tema eesnimi ladina keeles tähendab «armastatav») sündis 1855. a. Pakri poolsaarel. Vaatamata sellele, et tema ema jäi üksinda kolme lapsega ja seetõttu pere jäi vaeseks, Amandus suutis omandada mitte ainult üldhariduse, vaid ka Peterburi Kunstide Akadeemiasse sisse astuda. Adamsoni talenti ning intensiivse loomingu märgati, temale anti tellimused nii keiserlikult Venemaalt, kui ka väljasmaadelt. Tema teoste enamus asub Eestis.

Amandus Heinrich Adamson suri 1929. a. Paldiskis. 2005. aastal kinkis Adamsoni tütar Maria Maddalena Carlsson suveateljee maja Eesti riigile ning sellest sai Amandus Adamsoni Ateljeemuuseum.

Читать далее

21 бер. 2020 р.

FI

Почався мій перший курс фінської мови (на базі естонської, викл. Margit Kuusk, авторка підручника «Suomi Selväksi») — теоретично, після його закінчення буде щось між A1 та A2. Тому створюю новий ярлик «FI» для постів фінською.

Algas mu esimene soome keele veebikursus (eesti keele baasil, õpetaja on Margit Kuusk) — teoreetiliselt, kui ma lõpetan selle ära, omandan keele tasemel A1 ja A2 vahel. Seejärel loon siin erimärgi «FI» soomekeelsete postide jaoks.

Hei! Olen Maks. Olen neljäkymmentäviisivuotias ukrainalainen, olen kotoisin Mariupolista, mutta asun Virossa. Harrastan kieliä ja musiikkia. Puhun hyvin ukrainaa ja venäjää, melko hyvin puolaa, viroa ja englantia. Minulla ei ole veljiä eikä siskoja. Olen töissä — tutkija yhdessä kansainväilisessä voittoa tavoittelemattomassa yhdistyksessä.
Читать далее

11 бер. 2020 р.

Юган з Мальцвета

Від моєї квартири до центра Таллінна 15-20 хвилин пішки, хвилин 10 до Ласнамяе, де цілодобовий супермаркет. А от майже вчора, 1861 року, це був забутий богом кут, і не село, і не місто. Саме тут, в сотні метрів від моєї квартири, в корчмі Торупіллі торгував тим, що бог пошле, Юган Лейнберґ. Був він, зараз би ми сказали, ФОПом, дрібним підприємцем, чия освіта навіть не дотягувала до ПТУ, і чия кар’єра до дня Д і часу Ч пройшла від мельника і перекупщика крадених кони до власника будинку і такого-сякого бізнесу.

Що ж сталось? — Він захворів. У той час якась дурна для нас простуда, яку лікуй-не лікуй, а тиждень на лікарняному, могла бути фатальною. Власне, Юганові майже пощастило — йому лише відібрало ноги. Лежачи і марячи, побачив він видіння (психіатрії тоді теж не було) та дав обітницю кинути бізнес і проповідувати слово боже. Одужав. Продав свої доми і справу. Ходив і говорив. Довкола нього збирались люди, слухали про землю обітовану і страшний суд. Змолоду, коли він працював на хуторі Мальцвет, його стали звати Юганом з Мальцвета. Ну а як став проповідувати, то назвався Пророком Мальцветом. Так і ввійшов в історію Естонії та України.

Селяне, повіривши Пророкові, збирались на Ласнамяе, бунтували, чекали на Білий корабель, який буцімто мусить доправити їх у рай на землі — в Крим. Поліції таке звісно не подобалось і вона отий несанкціонований мітинґ розігнала. Не дочекавшись Білого корабля, вони пішли.

А тепер уявіть собі відстань від Таллінна до Севастополя — без літаків, автобусів та поїздів. Ноги, коні, підводи…

Шлях був тяжкий, але земля обітована була ще гіршою — безводною, спекотною, спустошеною Кримською війною. Естонці в Криму вижили, деякі он і зараз з окупаційною владою гарненько домовляються. А пророк Юган з Мальцвета втратив віру і згодом повернувся. Помер в Пайде, там і похований. Могила зберіглась. Sic transit gloria mundi



Читать далее