Здається, я це не раз вже говорив, але все ж напишу ще, бо це такий яскравий приклад, що вартий підручника «Як не треба робити».
Отже, якось в середині березня прокидаюсь у вже окупованій нашій частині Маріуполя від бравурної музики. Перша думка була: що, сукі, вже мітинґ вдячних за визволення збираєте? Музика голосна, не почути і тим більше далі заснути просто неможливо. Репертуар — совкова попса: С чего начинается родина, Земля в иллюминаторе, Вышел в степь донецкую, Не думай о секундах свысока... Знову подумав: навіть ці спогади споганили. Потім пішов текст, мовляв, солдати і офіцери ВСУ здавайтєсь! А далі вже якійсь новодєл: Русские идут нерусских защищать, русские идут... І відразу по тому прилітало щось важке.
В чому тут свинособаче рукожоп’я?
1) попса мала б викликати ностальгію, але в кого? В солдат ЗСУ? Справді? Репертуаром радянських піонерів-пенсіонерів? ДБ!
2) рускіє ідут і сразу снаряд, ракета, бомба — дуже прям чіткий рефлекс в лобі. ДБ!
Такі концерти повторювались багато разів, але нічого не мінялось. А потім якось замовкли. Мабуть, тамаді сокирку проміж очі вставили.
Немає коментарів:
Дописати коментар