Про Естонію і естонську мову я до 2013 року не знав нічого крім того, що вони є — десь там на краю ойкумени. В 2013 році, коли ситуація в Україні ставала дедалі чорнішою (останній рік правління Януковича, спроби запровадження горезвісного законопроекту 8711 та інших довколацензурних моментів) я вперше став вивчати можливості щезнути. Першим варіантом була Грузія, потім Польща (але вона в Еврозоні тому без візи ніяк), аж раптом випадково натрапив на згадку про те, що Естонія є центром чеченської діяспори. Ну прочитав і прочитав. Забув. Головним чином через те, що добре розумів: у випадку asylum всі свої досягнення і привілеї треба забути і стати відразу ніким.
У 2015 році мені трапилась на очі новина про e-residentsus. Хоч це і не давало можливості приїхати в разі проблем фізично, але принаймні дозволяло створити рахунок, щоби зберегти частину від можливих реквізицій і нестабільности (тоді була вимога Нацбанку примусово продавати 75% валюти в день її зарахування, а це аж ніяк не додавало оптимізму, бо курс евро/долар — гривня тоді коливався страшно). Анкета була простою, ціна доступною, карточку я получив у посольстві Естонії в Києві.
Того ж року ми з колегами почали писати кількамільйонний грант для ЕКОМу, 2016-го отримали його і постало питання переїзду. Мене нічого не тримало — у лютому пішла мама і вже не треба було щотри години колоти трамадол, а потім і морфій. У вересні я вперше на тиждень опинився в Таллінні. Потім ще і ще, аж нарешті в березні 2017-го мені дали elamisluba, а з нею і направлення від поліції на курси мови (A1). Передати не можу, як я мучився до цього: я знав, звичайно, що порозумітись у разі потреби можна і російською, але ж я не росіянин. Мучив персонал у kohvik «Kohalik» англійською, яку я не знаю, боявся в Prisma брати банани, бо не розумів, як і де їх зважувати, уникав трамвая, бо там треба якусь кнопку натискати, щоби тебе випустили... Це при тому, що праця легальна і зарплата дай боже всякому.
Після перших занять у Світлани Савченко зі мною почали говорити афіши. І панєслось. Панєслось по всякому: спочатку курси і іспит А2. Успішно. Потім виграв безплатні курси B1, які мене знову налякали до смерті — коли тобі викладають незнайому граматику мовою, з якої ти вловлюєш із десяти слів одне... таке — бо ж думаєш, що то ти такий тупий і нікчемний, і краще ото вдавитись, щоб не мучитись. Молоденька вчителька робила все, але не могла перестрибнути через себе, бо не говорила w żadnym ludskim języku, а розкладати пасьянси з карток на -ма і -да-інфінітиви може в дитячому садочку і цікаво.
І тут зв’являється Speakly, та ще й безкоштовно! Вау! Люблю-цалую! Власне ця програмка привчила до щоденної праці з фразами, які ну ніяк не лізли не те що в голову, а навіть до рота. Строк іспиту B1 невпинно наближався. Я запитав у Mall Pesti, чи є якась учителька, яка могла б зі мною індивідуально позайматись. Маль порадила Eva Õim, зарплата мені дозволяла і ми після того тричі на тиждень три роки поспіль зустрічались о 8-й ранку в скайпі. Ева потім жартувала, що härra Maxim став членом сім’ї. Ева дотягнула мене від A2 через B1 до B2. Тягнула б і далі, але мої прибутки із закінченням нашого проєкту різко впали. Наостанок я зарезервував гроші, щоби Ева повторила чудо A2 -> B1 із Сашою ehk Sašakesega, nagu ta ütles. Чудо вона повторила і чоловік, який думав, що він і мови — то як від Донецька до Луни, склав іспит і навіть пішов сам на B2.
А я пішов на C1, хоч тоді вже стало ясно, що ніяких перспектив знання естонської мови, всупереч воланню естонського партійного істеблішменту, не дає. Почалась Ars artis gratia. Я записався на курс Тартуського університету, тим більше, що він був цілком у вебі. Там і познайомився з Марікою Тераль. Принагідно (почалась епідемія ковіду і всі границі закрились) дала мені Töötukassa курс з Ülle Koppel (C1), тут таки вдалось виграти безкоштовний курс (теж C1) від Integratsiooni SA з Ülle Tõnurist... Короче, кожний день улітку 2020-го були якісь заняття, а інколи і таке, що вранці одна Ülle, ввечері інша. Ну ті тартуський курс. Дим з вух.
Світлана навчила системної граматики (якої так бракує в інших сучасних підручниках і за якою я скучив після латини і греки), Ева навчила читати складну літературу і писати твори на вільні теми, одна Ülle давала багато слів і газет, інша познайомила із модерною естонською фантастикою, Маріка мучила поезією і згадала якось про Krimmi kogumik.
Ну і ще майже фоном йшли всякі цікаві штуки від Eesti keele maja: то екскурсія, то кеелекогвік, то келесибер, то келерулет, то фільм, то kirjanduslaager... Звичайно, були і інші, наприклад Eesti keele ja kultuuri klubi від Атласнету та тренерка Liina в спортклубі, яка терпляче повторювала як малій дитині інструкції естонською, як сісти і що підняти так, щоби не здохнути прям під штангою.
Хто хоче робити мистецтво задля мистецтва — завжди зробить, хоч повірте, тепер чую на власні вуха те, що краще б не чув: скільки дурні говорять розумні на вигляд політики і про що сперечаються бомжі на зупинці. А, ну ще й можу висварити водія в автобусі зрозумілою йому мовою, бо quaerite et invenietis
Немає коментарів:
Дописати коментар