Пост, що не претендує — зрештою як і інші — на науковість. Почав Книгу вигаданих неістот і прям на сьомій сторінці запнувся: «В японському фолькльорі його називають Йомі, скандинави пам’ятають як Утґард, у кельтів це Аннан, у греків — Аїд, у єгиптян — Дват, у слов’ян — Вирій. У Британії цей вимір позначають як Казкову Країну...». Що тут, у цьому переліку такого?
Перелічені народи репрезентують шкільну програму освіченої людини — здебільшого це індоєвропейці плюс Японія, плюс Єгипет. В принципі те саме частенько трапляється і в наших мовознавчих чи літературознавчих підручниках, коли з більш-менш широкого переліку дивним чином випадають фіно-угри (про їнші уральські народності навіть не йдеться). Їх ніби нема ні на мапі, ні в світі.
Здається, єдиними точками входу переказів мітолоґічних систем цієї частини людства в сучасну українську поп-культуру є дві — Пушкін і Толкієн. Перший зробив це помилково, з імперською короткозорістю ототожнивши Арину Родіоновну з руськими, тоді як другий копирсався у фінському епосі, свідомо шукаючи джерел натхнення. Інших нема. Звичайно, і фіни, і естонці, і певно угорці експлуатують свої казки, створюючи з них гарні популярні фентезі, але ото все так і залишається здебільшого неперекладеним, бо ж ну хто тут згадає про ці народності — біла пляма свідомости
Немає коментарів:
Дописати коментар