Про шкоду інтернету

Якось, спекотним маріупольським літом, після другого курсу університету я нудився дома на сьомому поверсі будинку 88 на Машинобудівельній. Край міста, вікна виходять на поля, телевізор крім серіалів нічого вдень не показує. Книги з власної бібліотеки перечитані, піаніно вже задовбало не тільки сусідку знизу, але й моїх кішок… Нудота така страшна, що залишається тільки спати на старому дивані обличчям до гдрівського килиму. Але свого часу давно чекали дві книжки — колись, класі в п’ятому школи папа подарував мені Лідію Вінічук — гарний переклад відомого польського самовчителя латини.

Мама, яка завжди ревнувала, відразу тоді десь купила простенький підручник медичної латини для фельдшерів… оті дві книжки чекали на полицях. Et lux facta est — я взяв тоншу, мамину, сів задравши ноги на лоджиї, et incepi: -a/-ae, -us/-i, -is/-is, -us/-us, -es/-ei; recipe ut fiat pulvis, satur venter bene dignoscit… Duo menses studebam librum istum, dum aestum finitum’st. Але все добре закінчується, закінчився і підручник. Я пишався, адже в школі я вважався мовно-тупенькою дитиною — що взяти з хіміка крім якоїсь травки-отравки? Десь узимку прийшла черга на папину книжку…

Навесні четвертого курсу одногрупник невідомо нащо притягнув на лекцію підручник польської. Я його помацав, засумнівався, пішов до шефа питати (він знає багато мов, зокрема польську), той в свому директорському кабінеті хмикнув, але показав як читати і ще процитував з його дитинства związek radziecki to wielka potęga та nie pieprz pietrze piepszem wieprza… Зрозуміло, що літо вже хоч і було спекотним, але аж ніяк не нудним, попри той самий гдрівський килим. Інтернету ще не було. Потім якось Максим Малыгин взяв з бібліотеки підручник зі староґрецької — вау, які цікаві закорючки! щоби привчити себе до них (не до граматики, тільки до письма), потрібні були окремі зусилля.

Вже потім, після аспірантури, поки хтось купався в морі, я на пісочку сидів з підручником Славятинской та намагався вбити в голову, чим аорист від перфекту та імперфекту відрізняється… Про всякі дотичні теми на кшталт інтерлінґви та старослов’янської мовчу — то як маленький адюльтер, провітрився і додому. А потім в Інститут прийшов Інтернет… пошта, аська, інші цікаві місця, фб зрештою… — ніякого проґресу, сама деґрадація і аристократичне шампанське зранку.

Так тривало ще донедавна — лежиш собі в центрі диґітальної країни, килима однак нема, спеки теж, і тупо чекаєш, чи поміняються новини в інтернеті. Сумління мучить, але фб як травка-отравка чи ота шалена бджілка від рошену — ніби ще п’ять хв тому кульок був, а вже нема, куди воно лізе?!? Мабуть, не один я тут так страждав, бо з’явилась на телефоні маленька програмка, яка заміняє і лоджию, і рошен, і фб зрештою — et vidit deus quod esset bonum: вчи собі слова і фрази, бався, бо hominis est грати. Шкода тільки, що там латини нема! Або грецької! Або санскриту! Але естонська — перша неіндоевропейська для мене — прямо як латина заходить, ut impleatur domus mea. Інтернет не тільки шкодить, але й авксилію дає