Громада

Ми з колєґами та колєжанками на правах понаїхавших вже рік спостерігаємо за життям місцевої української громади. Така собі міська антрополоґія та стосована етноґрафія. На цьому місці я замовкаю, бо не можу конкурувати з Котляревським, Нечуєм-Левицьким і Вишнею — вони неперевершені. Але наступного ранку, поки мив підлогу (труд перетворив, за Енґельсом, мавпу на людину), спробував сформулювати основні проблеми місцевої громади з позиції того, хто був пропрацював десятки років у вищому менеджменті західно-орієнтованого неприбуткового сектора. Отже, що прямо кидається в очі чужинцеві:

(1) архаїка — не модерна, але музейна. Ліпити коників та вареники є заняттям дуже цікавим, але один-два рази на рік. Читати Шевченка треба, але він на відміну від Пушкіна «не всьо» — в Україні Жадан, Костенко і Забужко збирають тисячні зали.

(2) невміння користуватись сучасними SMM технолоґіями. Я не знаю, чи мають українські орґанізації хоча б свій сайт, але судячи з того, як приходить поштова розсилка (вордівський файл у листі) і як НЕ орґанізовуються фейсбук-події, його нема або він такий страшний і занедбаний, що сором показати. Це теж, до речі, архаїка.

(3) хвилинка ейджизму — середній вік реґулярних учасниць і учасників подій приблизно 60. Майже як в Академії наук України. Добре, що є простір для самореалізації зрілих людей, але-де молодь? Що може запропонувати українська орґанізація хіпстерові у вишиванці крім вареників і коників?

(4) мова та ідентичність — недільна школа та ініціативи в Нарві потрібні, але нащо? Для себе самого? Для перспектив навчання в Україні? Не смішіть мої капці! «І так поймут». Звичайно, можна кивати на уряд України і посольство, чиї співробітники не можуть без папірця сказати десять речень, але українців у Канаді уряд України теж не забезпечував підручниками, сайтами і телебаченням — дали собі раду самі, вже п’яте покоління.

(5) чвари. Це традиція — де два українці, там три гетьмани. Добре, що хоч дрючками не б’ються! Але у тому ж фейсбуці хто кому сепаратист, порохобот і московський зрадник прочитати можна. Та й в усній традиції ці леґенди тобі не забаряться передати.

(6) політика — пішли на вибори і з тріском програли. Мої вітання. Не вміємо оцінювати шанси та бачити кон’юнктуру.

(7) інтеґрація — естонці ходять на мітинґи за Україну як на працю; естонці щодня перекладають естонською українські новини; естонці виділяють гроші на підтримку української громади. Питання: де тут українці? — Вареники ліплять.

Менеджмент? Прозорість? Планування? Стратеґія? Індикатори? — Не чули. Нема часу. Пишаємось.

Цільова авдиторія (ЦА) має бути сеґреґована, адже різні сеґменти потребують різних послуг — це таки класика маркетинґу, в тому числі неприбуткового сектора. Від того, наскільки вдало виділено сеґменти ЦА і визначено їхні потреби, залежить ефективність діяльності орґанізації. Так от, спекулятивний поділ української громади виглядає на разі так:

(1) імміґранти, особливо свіжі, в тому числі нелеґальні чи напівлеґальні. Потреби — адаптація і захист. Форми надання послуг — (а) соціальний супровід, можливо силами волонтерів, (б) базовий курс естонської мови, (в) юридична консультація;

(2) адаптовані, в тому числі громадяни українського походження. Потреби — збереження ідентичності та розвиток індивідуальної мережі. Форми надання послуг — (а) культурні заходи, (б) осередки української мови (школи для дітей, клуби для дорослих), (в) волонтерство (як допомога новоприбулим, так і допомога історичній батьківщині — речі на армію, взаємодія з дружніми естонськими структурами, адвокація інтересів України тощо).

Ото і все. Решта — рюшечки і деталі орґанізації виробничого процесу. І на кінець. Я неодноразово чув від знайомих з-поза українського контексту — росіян, білорусів, грузин, чеченців, естонців врешті решт: на відміну від інших українська громада в Естонії видима, її чути, вона згуртованіша. Але — див. пп. 1–7 — є можливості для росту.