Гостя з майбутнього

Я інколи згадую це фільм, спробував навіть колись знову подивитись його і не зміг. Не зміг абстрагуватись від деталей, які нині здаються дурнувато-смішними — приміром процес впізнавання ЕОМ майбутнього одягу радянського школяра. Для мене тодішнього, теж піонера, який з усіх ЕОМ бачив тільки великі калькулятори у мами в бюро, загадкові машинки із зеленим табло і геть без пам’яті, уявна реальність дитячої фантастики зливалась зі звичними декораціями школи та позашкільних технічних кружків і, отже, власне герої — Аліса і Коля, Крис і Весельчак У — ставали живими. Слід було тільки знайти той занедбаний дім і відкрити двері в КосмоЗоо, де на тебе чекатимуть благородний Вертер, козел Наполеон, повітряні автомобілі та мієлофон. З початком війни, в 14 році, часто на очі траплявся парафраз останньої сцени з фільму, коли Аліса провіщає московським школярам вісімдесятих не благополуччя близького комунізму, але проституцію, наркотики та безіменні донбаські могили перерізаних московських окупантів. Колі, до речі, пощастило — 1996 року загинув. Крис помер 2007-го, а Весельчак У — 2009-го. Тільки Аліса ще жива і побачила прекрасное далёко.