London ja Paris

Kas see on vaba? — спитала мене мила пані про місце поруч. Маленький зал, ледь на 50 крісел, у Väravatorn здивував мене, бо, купивши квиток на Фестиваль барокової музики, я думав, що то буде щось ґрандіозне. Але нє. Ґрандіозність була не в розмірах, а в задумі і виконанні. Звучала переважно застільна музика XVII сторіччя, себто така, яка захоплює не вишуканою гармонією чи примхливими ритмами або тонкою мелізматикою. Ні, навпаки, вона має бути тим, що й сьогодні вабить всіх: вона чітко планує хід часу, вона веде вас через постійну зміну тембрів... Кожен (жінок серед виконавців не було) виконував щонайменше дві чи три функції — в одному номері я пою, в іншому на ударних... Імпровізація і ще раз імпровізація, а Sound the Trumpet Пьорселла то взагалі був правдивий джаз. Ну і публіка: переді мною сиділи німкені, за спиною шепотіли британці, ліворуч притопували естонки і тількі якісь рускоязичниє невідомо нашо сюди приперлись і підпирали собою стіни.