Гостя з майбутнього

Я інколи згадую це фільм, спробував навіть колись знову подивитись його і не зміг. Не зміг абстрагуватись від деталей, які нині здаються дурнувато-смішними — приміром процес впізнавання ЕОМ майбутнього одягу радянського школяра. Для мене тодішнього, теж піонера, який з усіх ЕОМ бачив тільки великі калькулятори у мами в бюро, загадкові машинки із зеленим табло і геть без пам’яті, уявна реальність дитячої фантастики зливалась зі звичними декораціями школи та позашкільних технічних кружків і, отже, власне герої — Аліса і Коля, Крис і Весельчак У — ставали живими. Слід було тільки знайти той занедбаний дім і відкрити двері в КосмоЗоо, де на тебе чекатимуть благородний Вертер, козел Наполеон, повітряні автомобілі та мієлофон. З початком війни, в 14 році, часто на очі траплявся парафраз останньої сцени з фільму, коли Аліса провіщає московським школярам вісімдесятих не благополуччя близького комунізму, але проституцію, наркотики та безіменні донбаські могили перерізаних московських окупантів. Колі, до речі, пощастило — 1996 року загинув. Крис помер 2007-го, а Весельчак У — 2009-го. Тільки Аліса ще жива і побачила прекрасное далёко.
Читать далее

Битвы на улицах Таллинна

Общаться вне своего гетто полезно хотя бы потому, что узнаёшь то, что редко фиксируется на письме. Вот пример из моей любимой темы «русофобия»: середина 90-х — начало 2000-х, развал и разруха, подростки сбиваются в стаи… Пока ничего уникального, я сам помню, как прайды ходили с цепями и нунчаками стенка на стенку. Но в дело вступает национальный фактор: эстонки с ужасом рассказывают, как их милых детишек отлавливали банды русских зверёнышей, а русские, в свою очередь, с неменьшим ужасом вспоминают, как можно было на улице попасться зверёнышам эстонским. Полиция, конечно, раздавала на орехи тем и другим, — сейчас о тех временах предпочитают не вспоминать лишний раз (тем не менее, такие факты нашлись в старой прессе). Однако то тут, то там проступают следы прошлых битв. Так, в звуковой сценке из учебника эстонского билет на автобус в Нарву покупает сильно пьяный — поначалу я даже не осознал подтекста и только потом оказалось, что это такой себе прозрачный намёк на то, что в Нарве говорят по-русски…
Читать далее

Койне

Иллюзия общего языка — страшная вещь. А началось всё, как обычно, с моей глупости. В нашем офисе работают люди из пяти стран, язык повседневного общения — русский, поэтому в какой-то момент забываются разные подложки: все-то свои.

Вот тут и начинается: человек часто мыслит ассоциациями, взятыми ещё из школы. Но школьные программы у пяти стран, несмотря на как-бы общий язык, очень разные, в том числе из-за литературы на своём языке — как высокой, так и низкой. И если я мимоходом цитирую сценку из «Бабки Параски и бабки Палажки», то вовсе не очевидно, что это будет верно понято теми, кто в школе этого не читал. Примерам несть числа.

Так вот, о глупости. Зная всё это, но постоянно забывая из-за иллюзии общего языка, я даю сыну другой страны ссылку на Леся Подервьянского… и наблюдаю, сгорая со стыда, разрушительный эффект боевого суржика в режиме реального времени. Со стороны, для человека извне контекста Украины, Подервьянский, конечно, ужас-ужас-ужас. Примерно как Ургант с шуточкой «я порубил в салат зелень как красный комиссар украинских крестьян». В этом месте я прошу меня простить. Однако произошедшее позволило мне оценить, насколько велика интеграционная пропасть: живу в Эстонии уже год, но по-прежнему мне не видна ни её высокая культура, ни низкая. Не видна не в том смысле, что не ходил в музей, не читал википедии и в глаза не бросаются названия улиц в честь выдающихся людей. Не видна в том, что полностью скрыты ассоциации, даже если они преподнесены и произнесены на твоём языке.
Читать далее

Екскурсія у Віймсі

Якби не Геннадий Рош, то я би приїхав, відсидів концерт і поїхав собі. А так: давай выйдем, погуляем. ОК: пішли на пляж, попри дощ і +13 сезон закрили, збагатили місцевий музей рибацького побуту, нашорошили публіку, бо столічні звьозди ж… До речі, про музей: ми-то думали, що фіни сюди просто так в алкотури їздять, однак ця традиція сягає сивої давнини: з XVI століття прибрежні території жили з контрабанди спиртом. Тож фіни просто дбають про збереження славної минувщини.

І, нарешті, сам концерт. Відкриття інструменту, збудованого коштом громади приблизно місяць тому. Консультант і майстри показували всі його можливості, тому репертуар включав і бароко, і романтизм, і навіть імпресіонізм. Інструмент невеликий, повністю механічна трактура, два мануали, копуляції, швеллер. На мій погляд, замало язичкових і мікстур. Разом з тим, інструмент гарний. Шкода буде, якщо він використовуватиметься тільки для служб, але рішати, звісно, громаді.

Дякую Mari-Ann Kelam за запрошення. Це був чудовий музичний вечір!

Читать далее

1 Вересня

День знань… Символічно, що саме сьогодні стартує асоціація України з ЄС. Ми дуже багато дізналися, йдучи до цього дня. Ще більше дізнаємось.

Для мене цей час — відnbsp;початку Евромайдану по сьогодні — змінив життя. Тепер я знаю, що можу вийти на вулицю за гідність, не боюсь змінити працю іnbsp;навіть країну проживання, далека північ з анекдотів перетворилась на живий пейзаж за вікном, я знову сів за шкільну парту, побачив діяспору іnbsp;відремонтував дім на батьківщині, познайомився з країнами ЦВЕЦА іnbsp;переконався, що громадськість в Україні — таки найкраща. Навчився щиро ненавидіти сусідів зіnbsp;сходу іnbsp;сміятись з них…

Чим закінчити? Мабуть, маленьким віршиком із старого шкільного підручника:

Минуле в пам’яті живе,
Сьогоднішнє — в душі палає.
Життя, немов ріка, пливе
В майбутнє, завтрашнє, безкрає
Читать далее