За даними Tervise Arengu Instituut'а чоловіки приблизно уп'ятеро більше стають жертвами суїциду в Естонії, ніж жінки.
Для мене це була шоста спроба з 2022 р. Майже успішна, реанімація з трубочками в усіх місцях, психушка, побої та пограбування... в цілому тиждень удавсь.
Проблема не в тому, як пом’якшити кризу, а в тому, що її першопричини непереборні — щоб я або хтось інший не робив, (1) до Донецька/Маріуполя в найближчому майбутньому не повернутися, (2) чоловіка я сюди не витягну (а сьогодні я дізнався, що він у цей час спокійно відпочивав туристом). А коли на це все накладається те, що ти ніхто, і взагалі твої роботи нікому не здалися... Вийшов би у вікно, але поверх лише третій... тиждень я спеціально ходив на червоне світло і перед трамваєм — а ці суки зупинялися, дехто, правда, матюкавсь. Найкращий спосіб діда/баби — пояс від халата або білизняна мотузка і на батарею/ручку дверей.
У психлікарні був такий К., 23 років, високий, лисий, ух... та й кури з коровами в господарстві. Одна проблема — читав єванґелію та ворожив на ній. Цукерку взяв, мармеладну, за годину віддячив іншою. Потім іспанця привезли, мітинґував англійською, але було і російською. Як бачив мене, зиґував, потім увірвався до палати. Сказав йому «mine persse», а ця падла пішла välja.
Співробітники ЕМО не зняли побої (і тому це для психушки зараз формально виглядає так, що травми трапилися у них під наглядом). Ні ЕМО, ні психлікарня не надала доступу до АРВ-терапії. У психушці персонал спробував привласнити мій нутикель... Та й прекрасна енерґоефективність палат наче родзинка на торті — радіатори розжарені, а вікна цілодобово навстіж — це щоб зима в Таллінні не була холодною. У будь-якому з відділень можна легко вдавитися, якщо є непереборне бажання, або встромити металевий ніж у себе чи сусіда за сніданком, обідом та вечерею. Із позитивного: годують добре і за розкладом. І навіть сортир не загальний, на відміну Донецька. Але проносного мені теж незважаючи на запор не дали, клізмив я себе сам душовим шланґом.
Як тільки історія з незнятими побоями дійшла до свідомості заввідділенням, то почався ВІП-сервіс: лікар особисто дзвонила в телефонну компанію заблокувати номер, принесла мені зубну щітку (на 6-й день), старша медсестра збігала за 100 метрів у наккусклінік, персонал дрібніше рангом зичив увечері приємних сновидінь і міняв труси. В Естонії так прийнято — поки не потиснув по-дружньому шийку, ти ніхто, а якщо потиснув — то найцінніший пацієнт/клієнт. Вже вкотре з 2018 р. таке бачу — у банку, поліції, міністерії, емо та інших місцях.
Читать далее
