Скільки ото зарікався не купувати книжок, бо важко з ними бомжувати. Але в черговий раз купив збірку старої естонської фантастики. А в ній оповідання «Ubi est hortus botanicus?».
Давно-давно один естонський аспірант, будучи в Бельґії, мучився питанням, як спитати дорогу до Ботанічного саду. Мучився, поки не побачив монаха і стала тоді латина в нагоді. За 40 років, коли аспірант став вже професором, орґкомітет професорського юбілею вирішив того монаха знайти. Знайшли, ще був живий і пам’ятав ту зустріч, бо ніхто ні до, ні після не питав його латиною про дорогу в ботанічний сад.
А ще той монах був, як і професор, поліґлотом, що мав за мету вивчити всі європейські мови, серед них естонську, а на його книжковій полиці стояла книга професора (він не знав, що це був він) з естонської фонетики. Потім, вже після дня народження, монах розповів, що тоді, в ботанічному саді, він, розпізнавши в аспіранті естонця, пішов за ним, сподіваючись поговорити про УФО. Але не склалось... Звали монаха Поль Ліло де Крімі — Павло Кримострів
Читать далее
