Вільянді

Подорож у Вільянді тривала цілий день — о 6:30 я був вийшов з дому, о 21:30 заповз на ліжко (яке щастя, що борщ є!), 25 км пішки. Перше, що слід сказати: не ходять туди нині автобуси, можна комфортною електричкою, але теж не без пригод — траса ремонтується, тому десь на середині всіх пересадили на автобус і довезли як цінність до кінця, себто на цвинтар.

Центр Вільянді побудований дуже раціонально: церква, школа, театр, крематорій і три кладовища. Повний цикл: похрестили, навчили, розсмішили, відспівали, спалили і закопали. Ну і вокзали поруч — для лоґістики отого процесу. Був ще аеродром, але не склалось.



Цвинтарі не те щоби якісь особливі, але принаймні доглянуті та в дечому цікаві: один, так і названий — Старий, аж з 1700-х років. Інший, покинутий, — німецький на вершині пагорба, що поступово руйнується. І нарешті на третьому, Toome kalmistu біля колишньої військової частини і аеродрому (нині там чи то хрущовки, чи брєжнєвки) багато написів кирилицею.

Центр міста зараз активно ремонтується, тому там хоч і не дуже зручно ходити, але принаймні стоять туалети. Поруч з ремонтом, на вулиці (Зайвої) Ваги — спортивний центр, про що говорять не стільки вивіски, скільки скульптури, в тому числі першому естонському чемпіонові з рестлінґу. Трохи далі, на початку Талліннської вулиці, Церква Св. Івана, а за нею лежать руїни орденського замку. Я навіть не знаю, що було б краще — залишити як є з ґотично-романтичним театром просто неба, чи все ж таки відбудувати у славі.



А ще в місті є нічний клуб — Діра. Кажуть, чорна-чорна, як самий гріх. Але нині дні посту і покаяння, тому всі грішать дома, а Діра глибочіє порожнечею.